Схованкою справжнього одеського шарму є Французький бульвар. Для місцян ця вулиця стала ексклюзивною частиною богемного історичного світу, де зберігся спокій, атмосфера і трохи ностальгії.
За більш ніж два століття Французький бульвар пережив зміну імперій, революції, війни, радянські перебудови та сучасну урбанізацію. Але навіть попри новобудови та ритм великого міста він зумів зберегти свою особливу енергетику — ту саму, через яку Одесу колись називали "маленьким Парижем".
Від ґрунтової дороги до елітного бульвару
Колись Французький бульвар був звичайною приміською дорогою. На початку XIX століття ця місцевість вважалася околицею Одеси та мала назви Хуторська дорога, Малофонтанська або Малоаркадіївська дорога. Уздовж неї тягнулися нерівні ґрунтові шляхи, які після дощів перетворювалися на суцільне болото.
Дістатися сюди без власного транспорту було майже неможливо. Саме тому першими освоювати територію почали найбагатші мешканці міста, серед яких були:
- купці;
- банкіри;
- промисловці;
- власники пароплавних компаній.
Вони будували тут дачі й вілли, рятуючись від міської спеки та шуму центральних кварталів. Поступово район почав змінюватися. Уздовж дороги з’являлися нові будинки, господарські споруди та підприємства, а деякі провулки отримали назви завдяки фабрикам і заводам, які працювали поруч.
Наприкінці XIX століття міська влада вирішила серйозно зайнятися благоустроєм району. За проєктом інженера Василя Зуєва тут облаштували широкі тротуари, нову бруківку та підготували полотно для електричного трамвая. Реконструкція вимагала розширення вулиці, тому частину земель довелося вилучати у власників дач. Багато хто погоджувався добровільно, розуміючи важливість розвитку міста, проте були й ті, хто категорично відмовився віддавати свої володіння.
Найвідомішим прикладом став міський голова Григорій Маразлі. Його парк із мармуровими скульптурами був справжньою окрасою району, тому він не дозволив зруйнувати навіть невелику його частину. Через це Французький бульвар і сьогодні має характерний вигин біля Аркадії.
Назва "Французький бульвар" офіційно з’явилася у 1902 році. Її присвоїли на честь візиту російського імператора Миколи II до Франції та зміцнення політичних відносин між державами. Перед тим міська дума довго сперечалася, яка саме вулиця Одеси достойна носити ім’я Франції.
Зрештою вибір припав саме на Малофонтанську дорогу. І це рішення виявилося символічним, адже саме тут найбільше відчувався європейський настрій міста з характерними віллами, садами, театральними вечорами та атмосферою курортної розкоші.
Бульвар творчості, науки та одеської богеми
Саме на Французькому бульварі формувалася творча атмосфера Одеси, яка згодом стала відомою далеко за межами України. Однією з головних перлин вулиці стала Одеська кіностудія — найстаріша в Україні. Саме тут працювали Олександр Довженко, Кіра Муратова та багато інших режисерів, чиї фільми увійшли до золотого фонду світового кіно.
Кіностудія перетворила Французький бульвар на справжній творчий осередок. Не менш знаковим місцем є Театр музичної комедії імені Михайла Водяного. Його будівля розташована на самому початку бульвару та давно стала однією з архітектурних домінант району.
Особливе місце у житті Французького бульвару займає Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені Володимира Філатова. Його відкрили наприкінці 1930-х років на узбережжі моря. Завдяки роботі академіка Філатова та його учнів інститут став відомим у всьому світі.
Французький бульвар також тісно пов’язаний із наукою та освітою. Тут розташовані корпуси Одеського національного університету імені Іллі Мечникова — одного з найстаріших вишів країни. А окремою сторінкою історії бульвару став Ботанічний сад, який заснував французький ботанік Карл Десмет ще у 1820 році.
Особлива атмосфера Французького бульвару
Французький бульвар завжди був не просто вулицею, а окремим культурним явищем Одеси. Його називали найромантичнішим куточком міста, а численні письменники та митці присвячували йому свої твори.
На початку XX століття бульвар забудовували розкішними дачами та особняками. Їхніми власниками були відомі підприємці, меценати та аристократи. Серед них — родини Анатра, Руссових, Фальц-Фейнів, Родоканакі та Маразлі.
Кожна вілла мала власний стиль і архітектурний характер. Башточки, арки, відкриті тераси й декоративні сади створювали атмосферу європейського курорту. Тут поєднувалися елементи:
- модерну;
- класицизму;
- неоготики;
- середземноморської архітектури.
Частина старовинних будівель, на жаль, не збереглася до наших днів. Повномасштабна війна, радянська перебудова та сучасна забудова змінили вигляд бульвару. Проте навіть сьогодні тут можна побачити окремі історичні особняки, старі ворота, ковані паркани та архітектурні деталі, які нагадують про минуле. Цю ділянку часто називають "містом у місті", а особливої атмосфери додає старий одеський трамвай №5.
Окреме місце в історії бульвару займає Одеський завод шампанських вин. Саме тут наприкінці XIX століття виготовили першу пляшку ігристого вина, яке згодом прославило Одесу далеко за межами імперії. Напій отримував міжнародні нагороди та успішно конкурував із французьким шампанським.
У радянський період бульвар навіть перейменували на Пролетарський, проте ця назва так і не змогла прижитися серед одеситів. Для мешканців міста він завжди залишався саме Французьким.
На Французькому бульварі сьогодні живе дух богемної Одеси. Він пережив десятки історичних подій, але не втратив свого характеру та особливої енергетики. Майже для кожного одесита це місце залишається символом міста, у якому історія, романтика та сучасність дивовижним чином існують поруч.
Читайте: Як на Французькому бульварі в Одесі з’явилася унікальна галерея, — ФОТО
Джерело: 048.ua
