У шоу Джордана Гарбінгера геополітичний аналітик Пітер Зейхан говорить про автономні дрони, виснаження американських запасів ракет-перехоплювачів, війни в Ірані та Україні, вразливість Китаю, майбутнє передових чипів і рішення, здатні зміцнити Північну Америку.
Іран, Україна і Китай: три кризи й одна система, що руйнується
Джордан Гарбінгер: Пітере, Іран, Україна і Китай – це три окремі кризи чи одна глобальна системна криза, на яку ми дивимося з трьох різних боків?
Пітер Зейхан: Поки що вони залишаються окремими, хоча до кінця запису я ще можу змінити думку. Швидко назву зв'язки між ними. З економічного погляду криза в Перській затоці найбільше б'є по Китаю. Китайці перестали ділитися даними майже про все, тож ми не знаємо реального стану їхніх резервів, потоків через нафтопереробні заводи чи запасів. Видно лише фрагменти, наприклад реекспорт нафтопродуктів. Якщо кризу не владнати, вся виробнича система Східної Азії зазнає краху, а Китай є її найбільшою частиною.
Зв'язок з Україною – це революція у військовій справі. Перший етап припав на 1990-ті роки, коли ми почали поєднувати цифрові технології з військовими системами й отримали супутниковий зв'язок і крилаті ракети. Другий етап триває зараз, адже нові технології можуть коштувати лише кілька десятків доларів. Дрон може нести простий чип пам'яті й базову оптику, порівнювати побачене із завантаженими в чип даними, послідовно проходити гілками дерева рішень і самостійно обирати ціль. Коли рішення ухвалюється на борту, апарат уже неможливо заглушити.
Українці вже запускають сотні таких систем щодня. У першій фазі війни Іран, імовірно, застосовував ранні версії проти військових об'єктів США. Дрон можна запрограмувати так, щоб спочатку він шукав ректифікаційну колону НПЗ, потім бензовоз, електростанцію і нарешті танк. Не знайшовши першої цілі, він переходить до наступної. Перші такі системи з'явилися лише в лютому й удосконалюються щотижня.
Джордан Гарбінгер: Саме обладнання не мусить бути екзотичним. Споживчі дрони бувають неймовірно дешевими. Якщо виробляти їх сотнями тисяч, навіть невеликий бойовий заряд стає небезпечним. Чи означає це, що мікродрони невдовзі полюватимуть на окремих солдатів?
Пітер Зейхан: Ми ще не дійшли до цього. Більшість малих дронів на полі бою досі є системами з видом від першої особи (FPV) і керуванням цифровим або оптоволоконним каналом. Оптоволоконний дрон неможливо заглушити, і нині це найдешевший спосіб уразити піхотинця. Наступний крок – випустити 20 дронів, які полетять шукати солдата й повернуться на посадку, якщо нікого не знайдуть. Щойно це стане дешевшим, саме так їх і застосовуватимуть.
Дешеві дрони й звуження переваг старої зброї
Джордан Гарбінгер: Дехто робить висновок, що дрони перетворюють винищувачі й комплекси Patriot на застарілу зброю. Це звучить надто спрощено, адже ці засоби виконують різні завдання.
Пітер Зейхан: Це інший рівень, і він змінює спосіб використання решти озброєнь. Від 1989 року у світі фактично існував лише один великий військово-промисловий комплекс – американський. Більшість союзників США купують американську техніку. Тепер з'ясовується, що за певних умов нові технології дуже ефективно знищують деякі її види. Наприклад, батарею Patriot можна дуже швидко перевантажити масованим нальотом дронів.
У будь-який момент США мають лише кілька тисяч ракет-перехоплювачів Patriot. Приблизно половину цього запасу країна щойно витратила у війні з Іраном, а виробляти може лише близько 70 одиниць на рік. Саме тому Вашингтон більше не постачає їх Україні. Ширше питання полягає в тому, чи експортуватимуть США перехоплювачі Patriot будь-коли знову, якщо кожна ракета потрібна їм самим.
Усі інші тепер створюють наступальні й оборонні системи навколо нових технологій. Ми спостерігаємо початок кінця старої системи й поки що не знаємо, які колишні системи залишаться корисними. Я припускаю, що винищувачі й далі будуть потрібні, але не можу стверджувати це напевно. Людина всередині системи озброєння дає їй дальність, універсальність і здатність ухвалювати рішення, якої дрон найближчим часом не матиме. Але дальність, можливості й автономне керування дронів зростають, звужуючи коло ситуацій, у яких пілотована система має перевагу.
Америка вичерпує запаси ракет-перехоплювачів
Джордан Гарбінгер: Коли люди кажуть, що у США закінчуються ракети, вони часто змішують різні категорії. Америка досі має протикорабельні ракети та іншу зброю. Дефіцит стосується конкретних ракет-перехоплювачів. Чому США можуть виробляти лише близько 70 ракет Patriot на рік? Вони настільки складні чи країні просто ніколи не було потрібно більше?
Пітер Зейхан: Правильні обидві відповіді. Високотехнологічні кремнієві напівпровідники погано переносять спеку, холод, удари, вологу, пил і вібрацію – майже все, із чим стикається військова техніка. Тому в зброї використовують стійкіші типи чипів, зокрема на основі галію. Галій отримують як побічний продукт виробництва алюмінію, а його очищення до військових стандартів потребує спеціалізованого ланцюга постачання для дуже малого ринку.
Наростити випуск Patriot – це не просто звести ще один складальний завод. Виробництво кожного компонента на попередніх етапах ланцюга треба подвоїти, потроїти або збільшити вчетверо. Це не шестимісячний, а радше шестирічний проєкт. Адміністрація Трампа домагається фінансування для чотириразового збільшення виробництва за чотири-п'ять років. Виробники також працюють над дешевшим перехоплювачем: можливо, з ефективністю 85% замість 95%, але вартістю близько 2 млн доларів, а не 4 млн за пуск.
Джордан Гарбінгер: Якщо ефективність перехоплювача становить 80%, а не 95%, чи не можна просто запускати по дві ракети?
Пітер Зейхан: Штатна процедура Patriot уже передбачає запуск двох ракет по цілі, що наближається й становить серйозну загрозу. Систему створили для відбиття ядерної загрози, а не дешевих дронів чи невеликих балістичних ракет. П'ятивідсоткова ймовірність втратити місто неприйнятна. Тому витрати можуть залишитися незмінними або навіть зрости.
Інша велика американська система ПРО – THAAD, яка використовує високошвидкісні кінетичні перехоплювачі без вибухової бойової частини. США витратили ще більшу частку цих перехоплювачів. Перш ніж залишити власну територію без захисту, країна припинить застосовувати обидві системи для оборони на віддалених театрах воєнних дій і поверне їх додому. Винятки зроблять лише в конкретних випадках, коли треба захистити певний військовий об'єкт. У Перській затоці під це визначення підпадає лише база Центрального командування США в Катарі.
Джордан Гарбінгер: Отже, від інших баз у Перській затоці фактично відмовляться?
Пітер Зейхан: Йдеться про масштабне згортання військової присутності США у Східній півкулі, бо США більше не мають достатньо озброєнь, щоб захищати все. Якби світ не змінювався, монархії Затоки з їхніми слабкими арміями виявилися б украй уразливими. Але світ не стоїть на місці. Усі держави Затоки, а також усі країни НАТО на першій і другій лінії проти Росії вже почали будувати підприємства для масового виробництва дронів українського типу.
Цілком можливо, що за два роки всі союзники США перестануть купувати скільки-небудь значні обсяги американської військової техніки. Старі системи вже не відповідатимуть характеру загрози, а Вашингтон не зможе їх поставити. Союзник може 10 років проєктувати новий винищувач п'ятого покоління й на одинадцятому отримати шість машин. А може працювати з Україною й менш ніж за рік отримати 100 тисяч дронів. США займаються безпілотниками й першими створили Predator та Reaper, але не беруть участі в нинішньому нарощуванні виробництва дронів. Старі платформи створювали в розрахунку на нерозривний цифровий канал керування в реальному часі, тоді як нове покоління здатне самостійно ухвалювати обмежені рішення.
Джордан Гарбінгер: Чи можуть США ліцензувати виробництво перехоплювачів у Європі або Україні?
Пітер Зейхан: За останні кілька днів адміністрація Трампа перейшла від неофіційної підтримки цієї ідеї до неофіційної відмови. Офіційні причини – крадіжка інтелектуальної власності й витоки. Але справжня причина в тому, що США самі потребують кожного перехоплювача. Національна протиракетна оборона завжди матиме пріоритет над будь-яким іншим американським військовим проєктом у Східній півкулі. Країні якнайшвидше потрібні ще щонайменше 2500 перехоплювачів – це весь обсяг запланованого виробництва до кінця десятиліття, а ймовірно, і на роки після.
Війна, рішення про яку ухвалили за чотири години
Джордан Гарбінгер: Яка подія найбільше змінила вашу картину світу від часу попереднього візиту? Рішення США вступити у війну з Іраном?
Пітер Зейхан: Назву три й почну з Ірану. Протягом 30 років кожен американський президент чув пропозицію Біньяміна Нетаньягу: якщо ви разом із нами вдарите по Ірану, усе закінчиться за чотири дні й відбудеться зміна режиму. Усі президенти до нинішнього бачили неспроможність цієї пропозиції, як і їхні радники. Нинішня адміністрація усунула аналітиків і радників із системи національної безпеки від ухвалення рішень, фактично закрила Державний департамент, залишила незаповненою половину посад послів і поставила на чолі Міністерства оборони некомпетентного ідеолога.
Через чотири години після від'їзду Нетаньягу з Білого дому авіаносці отримали наказ вирушати. Ось і вся увага, яку приділили цьому рішенню. Раніше завжди виходили з того, що Іран не можна обезголовити у звичному сенсі. У клерикальній системі є тисячі людей, здатних замінити керівництво. Ба більше, нагору часто піднімалися діячі, найбільш готові до переговорів. Їхнє вбивство відкрило шлях радикальнішим наступникам.
Друге попередження полягало в тому, що Корпус вартових ісламської революції, КВІР, зрештою керуватиме системою. Саме це й сталося. Третє – США не матимуть достатньо перехоплювачів, морських і десантних сил для безпеки всієї Перської затоки, особливо Ормузької протоки. Це також підтвердилося. Конфлікт запам'ятають як момент, коли Сполучені Штати втратили здатність впливати на Східну півкулю.
Я завжди припускав, що Вашингтон відступить за власним рішенням, а не тому, що втратить можливість залишатися. Ця різниця змінює траєкторію країн далеко за межами Затоки.
Джордан Гарбінгер: З ринку зникли від 10 до 13 мільйонів барелів на добу, але очікуваного цінового шоку досі немає.
Пітер Зейхан: Світові запаси скорочуються такими темпами вже п'ять місяців і досягли історичного мінімуму – рівня, якого не було від початку накопичення резервів у 1970-х роках. Люди на нафтовому ринку продовжують казати мені, що описаний мною результат настільки поганий, що не станеться. Але Іран показав, що здатний уражати кінцеві точки всіх обхідних трубопроводів із Затоки, а до найгіршого сценарію ще далеко. Масштабніше припинення енергетичних потоків із Затоки обвалить виробничу систему Східної Азії й водночас відріже Північну Америку від світового енергетичного ринку. Ми на початку цього розпаду, а не близько до його завершення.
Китай ламається – і ми разом із ним
Джордан Гарбінгер: Тому Китай украй зацікавлений зупинити кризу навколо Ірану. Чи має Пекін достатньо впливу для цього і що станеться зі США, якщо східноазійське виробництво впаде?
Пітер Зейхан: За межами Східної Азії Китай не має впливу, крім грошей, а Іран явно керується не грошима. Тому Пекін майже не має способів примусити його до врегулювання. Водночас економічна політика США стала надзвичайно хаотичною. Мита змінювали понад 8 тисяч разів, а регуляторні правила змінюються щотижня, без попереднього оголошення, після чого їх одразу оскаржують у судах. У результаті в США склалося найворожіше ділове середовище за мого життя. Витрати на промислове будівництво скорочуються вже 16 місяців поспіль. Йдеться про гроші, вкладені в реальні промислові об'єкти.
Деглобалізація прискорюється одночасно з деіндустріалізацією США. Нам потрібно бігти у протилежному напрямку й подвоювати промислову базу, особливо якщо план полягає в тому, щоб зламати Китай. Натомість китайська система може впасти раніше, ніж з'явиться будь-яка заміна.
Короткострокова проблема, тобто на горизонті двох-трьох років, пов'язана з постачанням продуктів переробки сировини. На Китай припадає близько 80% світової переробки таких ключових ресурсів, як сталь, мідь, літій і кобальт. Якщо ця система перестане працювати, Північна Америка не матиме вихідних компонентів для розширення власної промислової бази. Немає міді – немає електроніки. Немає сталі – немає автомобілів. Без алюмінію неможливо забезпечити електропостачання в потрібному масштабі. Навіть трансформатори не можна буде виробляти в достатній кількості.
Дуже мало товарів мають власний північноамериканський ланцюг постачання базових матеріалів. Якщо ці потоки припиняться, багато товарів просто неможливо буде виробити. Центри обробки даних для ШІ – рідкісний виняток із загального падіння будівництва, проте сам ШІ залежить від найскладнішого глобального ланцюга постачання.
Джордан Гарбінгер: Чи достатньо самої кризи в Перській затоці, щоб обвалити Китай?
Пітер Зейхан: Це лише один із кількох чинників тиску. Китай може зламати торговельна війна. Може – демографія. Китайська економічна модель завжди мала обмежений термін існування. Поки вона працювала, результати були разючими, але тепер демографічні дані показують, що спад почався набагато раніше, ніж визнавав Пекін.
Покоління, якого в Китаї не було
Джордан Гарбінгер: Китай перестав оприлюднювати дані, й навіть оцінки загальної чисельності населення дуже відрізняються. Чому демографічна картина стала настільки непевною?
Пітер Зейхан: Китай ніколи не мав надійної демографічної статистики. Влада переглянула архіви й виявила, що значну частину даних за останнє покоління сфальсифіковано. Після протестів на площі Тяньаньмень Комуністична партія вирішила перейти від економіки з переважанням промислових робітників до економіки послуг і білих комірців. Вона змінила систему освіти й чекала, коли на ринок праці вийде велика група освічених працівників.
Вихід першої великої групи таких фахівців на ринок праці очікували приблизно у 2019 році, але саме тоді почалася пандемія COVID-19. У 2024 році, після скасування обмежень, влада розраховувала на різке зростання податкових надходжень від нових працівників. Натомість надходження скоротилися. Виявилося, що людей цього покоління так і не народилося стільки, скільки показувала статистика. Державі знадобилося близько трьох десятиліть, щоб усвідомити цей розрив. Тепер у Китаї закінчуються люди віком до 40 років.
США довше зберігали молоде населення завдяки імміграції, вільному простору й, донедавна, найвищій народжуваності серед багатих країн. Пандемія, політичний песимізм і жорсткіша імміграційна політика знизили й американський показник, можливо, приблизно до 1,4 дитини на жінку, але це нещодавня зміна. Китай міг вийти на схожий рівень ще у 1980-х роках.
Джордан Гарбінгер: Незалежно від того, бажає людина Китаю успіху чи провалу, економіки настільки пов'язані, що раптовий обвал ударить по всіх. Повільніший перехід принаймні дав би іншим країнам час створити заміну.
Пітер Зейхан: Саме тому війна з Іраном посідає перше місце серед подій, що змінили мій прогноз. На мить здалося, що саме цей шок може обвалити Китай.
Плата за кожен морський шлях
Джордан Гарбінгер: Схоже, США вступили в конфлікт з Іраном, не визначивши мети: знищити ядерну програму, залишити Ормуз відкритим, відновити стримування, послабити КВІР чи змінити режим. Як Вашингтону вийти?
Пітер Зейхан: Це різні війни, а США не створили стратегії для жодної. Якщо спробувати спрогнозувати, президент Трамп оголосить про перемогу й залишить Перську затоку та Ормузьку протоку в руках Ірану. США більше не мають військових можливостей нав'язати інший результат.
За найкращого реалістичного сценарію Іран встановить таку плату за прохід, що вона фактично стане глобальним податком, але не знищить економічну активність повністю. Таке рішення ухвалять у Тегерані, а не у Вашингтоні. Воно також підштовхне інших до наслідування. Якщо Іран доведе, що може стягувати плату за прохід, схожі схеми можуть з'явитися біля Баб-ель-Мандебської протоки, Турецьких і Данських проток або навіть у водах поблизу Кореї та Японії.
Адміністрація Трампа зруйнувала старий порядок, нічим його не замінила й тепер показала, що США не мають військових можливостей захищати свої інтереси в усій Східній півкулі. Тому все зводиться до місцевих переговорів без участі США. Це може піти тисячею різних шляхів, яких я не можу передбачити.
Джордан Гарбінгер: Чи стає іранський режим менш стійким після обезголовлення керівництва? Ісламська Республіка замінила одного Хаменеї іншим, хоча виникла як заперечення монархії.
Пітер Зейхан: Слово "режим" тут доречне, бо це не звичайний інститут, залежний від одного лідера. Це група приблизно з 10 тисяч людей, які дивляться на світ більш-менш однаково, тому особи нагорі мають менше значення. Іран також має армію чисельністю близько мільйона людей, створену насамперед для окупації власного населення, і КВІР із приблизно 600 тисячами бійців, чиє перше завдання – стріляти в протестувальників.
Влада може впасти – за останнє століття Іран двічі змінював режим, – але нинішня система міцна. Російська еліта набагато вужча. Коли Євген Пригожин рушив на Москву, військові командири йому не допомагали, але й не зупиняли. Вони підкоряються тому, хто стоїть на чолі, проте не показали готовності страждати за нього. Іранська клерикальна система має значно ширшу базу, міцно пов'язану з релігією та інструментами влади. Для її усунення знадобиться суспільне повстання сильніше за те, що створило Ісламську Республіку у 1979 році.
Джордан Гарбінгер: КВІР важко порівняти з чимось в іншій країні. Він поєднує функції таємних операцій ЦРУ, внутрішню правоохоронну роль ФБР і чисельність Національної гвардії, водночас контролюючи великі частини економіки та системи безпеки.
Зникнення російського нафтового експорту
Джордан Гарбінгер: Близько 80% нафти й 90% скрапленого природного газу, що проходять через Ормуз, прямують до Азії. Що станеться з В'єтнамом, Таїландом та рештою регіону, а не лише з Китаєм?
Пітер Зейхан: У найкращому разі ціни зростуть утричі й доведеться примусово скорочувати попит, бо припинення постачання енергоносіїв із Перської затоки позбавить світ близько п'ятої частини енергоресурсів. Нинішній збій ближчий до однієї десятої, але нова ескалація може забрати й решту. Азії доведеться конкурувати з усіма іншими регіонами-імпортерами за барелі нафти й обсяги газу, що залишаться.
І Перська затока – не єдине джерело енергетичного шоку. Нові українські дрони дедалі частіше націлені на російську енергетику. За один місяць Україна уразила понад сто танкерів тіньового флоту в Чорному й Азовському морях. Із часом це може позбавити Росію до 80% можливостей експортувати нафту.
Російські родовища віддалені й залежать від фізичної інфраструктури, яку Росія насилу будує та обслуговує. Україна безперервно атакує цю інфраструктуру. Невдовзі з ринку можуть зникнути ще п'ять мільйонів барелів на добу, причому значна частина видобутку вже не повернеться.
Джордан Гарбінгер: Що саме називають танкером тіньового флоту?
Пітер Зейхан: Звичайне судно зареєстроване, застраховане й тримає транспондер увімкненим, щоб його могли знайти пошуково-рятувальні служби. Танкер із підсанкційною російською нафтою не може отримати нормальне страхування. Тому він користується дешевим страховим полісом від держави, яка його експлуатує, і вимикає транспондер там, де виявлення судна створює проблему. Значна частина цього флоту старша за 20 років і збудована до запровадження правил безпеки після катастрофи Exxon Valdez.
Судна повільні, а їхні маршрути передбачувані. У Чорному морі вони йдуть або до порту, або до Стамбула й Турецьких проток. Україна може недорого купувати комерційні супутникові знімки, виявляти маршрути й надсилати дрони. Удари зірвали частину вантажних перевезень, підвищили вартість ремонту й змусили Росію здійснювати страхові виплати, яких вона не планувала.
Один пошкоджений танкер тонув біля Оману приблизно з мільйоном барелів на борту. Якщо він розпадеться, а Росія відмовиться виплатити компенсацію, решта світу матиме сильний стимул жорсткіше застосовувати правила проти тіньового флоту. Його терпіли, бо постачання з Росії не можна було швидко замінити. Тепер світу, можливо, доведеться одночасно заміщати російську, саудівську, кувейтську та іншу нафту із Затоки, а в короткій перспективі це неможливо.
Глобальна енергетична депресія
Джордан Гарбінгер: Який масштаб перебоїв потрібен, щоб економічний ефект можна було порівняти з повним закриттям Ормузу?
Пітер Зейхан: Поріг змінився. У 1970-х роках ціна нафти, еквівалентна нинішнім $100 за барель, могла спричинити у США енергетичну рецесію або депресію. Тепер американська економіка більше спирається на послуги, ефективніше використовує кожен барель і винесла значну частину енергоємного виробництва за кордон. Це захищає окремі частини економіки США.
Але глобальну систему це не захищає. Китай та інші виробничі центри досі виконують енергоємну роботу. Тому світова депресія, спричинена енергетичною кризою, може поєднуватися з відносною стійкістю окремих країн або галузей. Непрямі наслідки однаково зачеплять усіх через дефіцит промислових товарів.
Джордан Гарбінгер: Китай дивовижними темпами перевів автомобілі та мотоцикли на електрику, а також збудував величезну кількість вітрових, сонячних і атомних потужностей. Чому він не може просто замінити імпортну нафту?
Пітер Зейхан: Електрифікація допомагає легковому транспорту, але що більша машина і вищий потрібний крутний момент, то гірше підходять акумулятори. Виплавка металів і важкий транспорт складніші. Найкращі в Китаї зони для вітрової та сонячної енергетики розташовані в глибині країни, а населення й виробництво зосереджені на узбережжі, де сонячні умови гірші. Виникає проблема передавання електроенергії.
Китай, імовірно, замістив еквівалент менш ніж одного мільйона барелів на добу. Для будь-якої іншої країни це було б величезним досягненням, однак останні надійні дані оцінювали китайське споживання приблизно у 14 мільйонів барелів на добу. Досягнення реальне, але надто мале порівняно з потребою.
Першими, ймовірно, постраждають нафтохімічні підприємства. США використовують як сировину для значної частини нафтохімії природний газ і скраплені вуглеводневі гази – пропан та бутан. Більшість країн виробляє з нафти лігроїн, а потім із нього – хімікати й матеріали. Бензин і дизельне пальне ще деякий час можна завозити з інших місць. Нафтохімічний комплекс, позбавлений сировини, так само легко врятувати не вийде.
Китай також створив надлишкові нафтопереробні й нафтохімічні потужності, щоб домінувати на паливних ринках Східної Азії. Такі країни, як Австралія, можуть видаватися енергетично незалежними за сукупними показниками, але водночас імпортувати пальне та хімікати з Китаю. Під час кризи Пекін насамперед забезпечить себе, залишивши Південно-Східну Азію та інших покупців без постачання.
Іран усе одно отримає бомбу
Джордан Гарбінгер: Чи має світ виходити з того, що тепер Іран отримає ядерну зброю? США можуть знищити центрифуги, але не знання й не кожен підземний об'єкт.
Пітер Зейхан: Навіть тактична ядерна зброя може не знищити розосереджену систему. До війни програма була розподілена між більш ніж 100 об'єктами. Удари часто обвалювали входи до тунелів, не знищуючи того, що було всередині. Іранці вміють прокладати тунелі й із часом зможуть дістатися до обладнання.
Після відходу США з регіону Іран може отримати ядерну зброю приблизно за рік. Це технологія 1940-х років. Протягом 25 років Іран навмисно залишався приблизно за шість місяців від бомби. Керівництво вважало, що її фактичне створення спровокує удар, тому розвивало можливість, не перетинаючи порогу.
Тепер по Ірану все одно вдарили. Стара стратегія більше не захищає, тож керівництво бачить єдиний вихід у створенні бомби. Міністерство оборони й розвідувальні відомства постійно називали такий результат одним із головних аргументів проти початку війни.
Джордан Гарбінгер: Що може зробити Ізраїль? Він не здатний погодитися з ядерним Іраном, але не може продовжувати кампанію без США.
Пітер Зейхан: Ізраїль не має військових можливостей ліквідувати програму без США, а США більше не мають військових можливостей зробити це. Тому політична розмова між Єрусалимом і Тегераном стає частиною наступного етапу. Я поки що не знаю, який вигляд вона матиме. Ізраїль уже має робочий союз із Саудівською Аравією. Ми опинилися в ситуації, коли фундамент тріснув, тому може статися багато дивних речей.
Сі Цзіньпін усунув усіх, хто розумів систему
Джордан Гарбінгер: Те, що США відволіклися на інші кризи, робить вторгнення Китаю на Тайвань імовірнішим чи Пекін також побачив, якою катастрофічною буває погано підготовлена війна?
Пітер Зейхан: Китай не має десантних спроможностей для серйозної висадки без катастрофічних втрат; така операція легко може забрати пів мільйона життів. Водночас Сі Цзіньпін провів чистки в усіх частинах системи до такої міри, що вона перестала працювати, а тепер робить те саме з армією. У Центральній військовій комісії, китайському аналогу найвищого військового керівництва, фактично залишилися двоє: Сі та інквізитор.
Не можна усунути досвідчене керівництво установи й не підірвати її здатності діяти. Роками Сі прибирав регіональних і місцевих посадовців, бюрократів, партійних керівників, науковців, журналістів і бізнесменів. Армія залишалася останньою великою інституцією. Частина звільнених керівників, без сумніву, була корумпованою, але водночас мала десятиліття досвіду й могла виконувати базові завдання. Чистка заради лояльності створює слухняність ціною компетентності.
Це не робить війну за Тайвань неможливою. Сі може вже не знати, чого саме він не знає, бо від усунення його останнього справжнього радника минуло вісім років.
Джордан Гарбінгер: Отже, Тайвань може стати для Китаю тим, чим Іран став для США, тільки з морським десантом замість бомбардувань?
Пітер Зейхан: Щонайменше це підірве військові можливості Народно-визвольної армії Китаю, навіть якщо інші країни не втрутяться.
Індія, Австралія, Японія, Південна Корея, Тайвань, В'єтнам, Малайзія, Індонезія та Сінгапур мають військовий потенціал і географічне положення, що дають змогу знищити здатність Китаю щось імпортувати та експортувати. Австралія тепер має крилаті ракети середньої дальності, якими може перекрити Малаккську протоку. Китай імпортує морем близько 80% енергії й 80% ресурсів, потрібних для виробництва продовольства. Упродовж наступних 12 місяців блокада призвела б до катастрофи історичного масштабу.
Джордан Гарбінгер: Після чисток армія стає обережнішою чи небезпечно слухняною?
Пітер Зейхан: Небезпечно слухняною. Класичний приклад – сталінська чистка Червоної армії. Сталін усунув генералів, поставив політичних лоялістів і почав убивати розвідників, які повідомляли про німецькі приготування, про які він не хотів чути. Після початку операції "Барбаросса" минуло кілька днів, із карти почали зникати міста, і лише тоді він визнав реальність вторгнення.
Нещодавні китайські навчання показують, що відбувається, коли людей, які вміють керувати армією, більше немає. Судячи з нинішнього плану, новий авіаносець розмістять на південний схід від Тайваню для підтримки блокади. Авіаносець зовсім не підходить для цієї місії, а в такій позиції опиниться поза прикриттям авіації з материка; його зможуть потопити навіть Філіппіни. Тайвань без сторонньої допомоги здатний відкинути військовий потенціал Китаю на 20 років назад, навіть якщо острів зрештою впаде. Якщо хтось втрутиться ззовні, це буде Японія, чий флот менший за китайський, але значно професійніший і краще здатний проєктувати силу.
Передові чипи перестануть надходити
Джордан Гарбінгер: Часто кажуть, що Тайвань виробляє 85% або 90% світових напівпровідників. Що насправді означає ця статистика?
Пітер Зейхан: За обсягом Тайвань виробляє менш ніж 5% усіх напівпровідників, але близько 90% найпередовіших обчислювальних чипів. Найменші транзистори для штучного інтелекту мають розмір близько двох, трьох або чотирьох нанометрів. Для чипів від одного до семи нанометрів потрібна екстремальна ультрафіолетова літографія (EUV) й надзвичайно складна допоміжна інфраструктура.
Ланцюг постачання передових чипів налічує близько 100 тисяч операцій і 9 тисяч компаній. Приблизно половина цих компаній виробляє один продукт для одного замовника. На Тайвані розташовані фабрики, що обробляють багато найсучасніших пластин, але повний ланцюг охоплює весь світ. Установку EUV-літографії виробляють у Нідерландах, а її випуск потребує десятків тисяч операцій у ланцюзі постачання.
Фабрика витравлює схему на кремнієвій пластині й створює вихідний напівпровідник, який потім відправляють в інше місце для шліфування та інтеграції в обладнання. Кожен етап незамінний. Без повної глобалізації таких передових чипів не буде – якщо тільки країни не витратять 20-30 років на відбудову всього ланцюга постачання в інших місцях.
Для чипів розміром сім нанометрів і більше застосовують старішу глибоку ультрафіолетову технологію з простішими ланцюгами. Частина таких чипів переживе деглобалізацію. До цієї категорії належать багато автомобільних мікросхем, а також чипи, які використовують у нових дронах. Проте електромобілям потрібна ще й значна кількість передових чипів, тож вони набагато вразливіші.
Перевага українських дронів і ракетний поворот Росії
Джордан Гарбінгер: Що далі станеться в Україні? Роками фронт виглядав як виснажливий глухий кут, де Росія витрачала людей заради невеликих територіальних здобутків. Тепер Україна атакує НПЗ і логістику глибоко в тилу. Чи змінюється баланс?
Пітер Зейхан: До 1 лютого 2026 року Росія фактично вигравала будь-який бій, у якому співвідношення втрат не сягало приблизно восьми до одного на користь України. Росія має більше людей і величезні запаси часів холодної війни, тому Україні було потрібне надзвичайно високе співвідношення втрат, щоб компенсувати різницю. За рідкісними винятками вона не могла його підтримувати. Тепер може.
Вирішальна зміна полягає не лише в кількості українських дронів. Ці нові дрони з бортовою пам'яттю знищують логістику на глибині до 300 кілометрів за лінією фронту. Не прибувають підкріплення, продовольство, пальне й боєприпаси. Російські підрозділи досі можуть просуватися, але вступають у бій у вкрай невигідному логістичному становищі й зазнають втрат у співвідношенні понад вісім до одного на користь України.
Росія відповіла перерозподілом ресурсів військово-промислового комплексу від виробництва танків та артилерії до випуску балістичних ракет, проти яких Україна нині не має надійного захисту. Постачання ракет-перехоплювачів для Patriot припинилося, а системи протидії дронам не здатні перехоплювати балістичні ракети, що наближаються. Ще недавно Україна перехоплювала приблизно половину таких ракет, а тепер – майже жодної.
Росія виробляє близько 70 таких балістичних ракет на місяць і, ймовірно, спробує за рік збільшити випуск у 10 разів, перенаправивши в ракетну програму ресурси, які раніше йшли на танки. Україні потрібно знищувати ці підприємства й водночас знайти спосіб перехоплювати балістичні ракети дронами до того, як вони вдарять по Києву. Тим часом ось-ось запрацюють спільні виробництва дронів, тож Україна може збільшити кількість запусків приблизно з 500 до 15 тисяч на день.
Джордан Гарбінгер: Чи можуть балістичні ракети обрушитися на Україну в такій кількості, що це переламає хід війни, або українські дрони дістануться кожного великого міста Росії – чи станеться і те, й інше?
Пітер Зейхан: Можливі обидва варіанти. За цим треба уважно стежити: тепер уразливий будь-який завод у межах 1000-1300 кілометрів від противника. Це стосується значної частини Європи на схід від Німеччини, Японії, обох Корей, Тайваню та промислового Китаю.
ШІ – короткочасний спалах
Джордан Гарбінгер: Яку геополітичну загрозу суспільство сильно переоцінює?
Пітер Зейхан: Страх перед Китаєм, який нібито домінуватиме в усьому, уже застарів, бо час Китаю спливає. Я б також назвав ШІ. З промислового погляду він може виявитися короткочасним спалахом, оскільки ми не зможемо підтримувати його ланцюг постачання.
Установлений у ШІ-сервері передовий чип працює безперервно й через чотири-шість років виходить з ладу. Коли ланцюг постачання зруйнується, постачання триватиме ще близько року завдяки вже розпочатому виробництву. Потім заміна припиниться, а ще за чотири-шість років зникне більшість наявних потужностей.
Точок відмови безліч. Війна за Тайвань може знищити фабрики. Обвал Китаю може залишити систему без продуктів переробки сировини. Політичні зміни в Японії – зупинити постачання фотошаблонів. Поглиблення протистояння Європи з Росією – зачепити німецькі лазерні системи. Проблеми в Нідерландах здатні загрожувати ASML і виробництву EUV-обладнання. Туреччина важлива для вольфраму, Конго – для кобальту. Ланцюг зберігається лише доти, доки доступна кожна критично важлива ланка.
Для підтримання цієї системи США також мають зберігати військову систему, що забезпечує безпеку світової торгівлі, і політичну волю її застосовувати. Тепер їм бракує і того, і другого.
Джордан Гарбінгер: Ви описали японську політику як можливе злиття ультранаціоналістичних і пов'язаних із якудза угруповань. Що ви маєте на увазі?
Пітер Зейхан: Після Другої світової війни США вирішили працювати з тим, що залишилося, – на відміну від пізнішого підходу в Іраку, де ліквідували баасистську систему й залишили вакуум. У Японії усунули імператора та його людей, а залишилася якудза. США близько 15 років використовували якудза для політичного й стратегічного контролю над Японією, і, звісно, ці мережі ввійшли в політику.
У Ліберально-демократичній партії Японії є фракції з різним історичним корінням: одна хоче повернутися до імперської традиції, інша пов'язана з якудза. Нинішній прем'єр-міністр належить до першої, а більшість кабінету – до другої. Японія також не має розвідувальних можливостей, звичних для інших держав, бо 70 років тому США свідомо вирішили не дозволяти повоєнній державі відновити їх.
Якщо глобалізована система більше не зможе підтримувати японську економіку, Токіо доведеться ще більше переозброюватися, створювати океанський флот і авіаносці, розвідувальну службу й сферу впливу. Ці рішення ухвалюватимуть лідери, уже лояльні до певних ідеологій та інституцій. Це не гарантує конфлікту зі США, але гарантує, що відносини вже не матимуть союзницького характеру.
Де Північна Америка досі виграє
Джордан Гарбінгер: Де є можливість для рішення, вигідного всім? Яка країна, технологія чи інституція розв'язує структурну проблему швидше, ніж ви очікували?
Пітер Зейхан: Я такої не бачу. Залишається давня перевага Північної Америки: континент самодостатній і є нетто-експортером продовольства та енергії. Це дає простір для маневру. Але США більше не розвивають власну промислову базу з розрахунком на світопорядок, що формується. Зростання промислового будівництва припало на роки президентства Байдена, але не було заслугою однієї людини. Тепер крайня нестабільність політики зупинила цей процес.
Найкращим рішенням було б якнайшвидше й якнайглибше закріпити НАФТА. Північній Америці треба подвоїти промислову базу. Якщо США спробують зробити це без Мексики та Канади, їм доведеться потроїти власні потужності, перетворивши виснажливий 25-30-річний процес на ще довший.
До 2030 року Мексика, ймовірно, стане значно сильнішою. Велика частина її промислової бази вже існує. Якщо США й Мексика поглиблять економічну інтеграцію через нову версію НАФТА, кожна країна зможе використати переваги іншої. Крім того, вони належать до найбільш демографічно стабільних країн із порівнянним рівнем доходів. Якщо інтеграція провалиться, Мексика однаково матиме більше потрібної промислової основи, ніж більшість зіставних держав, хоча наркозлочинність і пов'язане з нею насильство залишатимуться серйозною проблемою.
У Східній півкулі варто стежити за Туреччиною. Вона має найбільшу армію в НАТО після США й не збирається залишати свій регіон. Наявна інфраструктура може доправляти нафту із Сирії, Іраку, Росії, Казахстану чи Азербайджану, тому Туреччина як імпортер може уникнути найгіршої частини енергетичної кризи. Вона контролює вихід із Чорного моря до решти світу й за будь-якого результату стане арбітром після війни в Україні. Її промисловий зв'язок з Європою може нагадувати відносини Мексики та США.
Чому Росія не може зупинитися
Джордан Гарбінгер: Що має містити життєздатна мирна угода для України?
Пітер Зейхан: Не існує варіанта, за якого незалежна й цілісна Україна не означає кінця Росії. І не існує варіанта стійкої, обороноздатної Росії, що включає незалежну Україну. Це справді війна на смерть.
Джордан Гарбінгер: Чому Росія не може оголосити патову ситуацію перемогою й зупинитися? Ціна продовження величезна, а Путін здатний подати майже будь-яку лінію як початкову мету.
Пітер Зейхан: Російська демографія руйнується. Поки демографічна криза в Китаї не стала ще глибшою, Росія мала найгіршу демографічну структуру у світі. Москва вважає, що це може бути останній шанс вийти до захищеніших географічних рубежів, перш ніж забракне солдатів для оборони нинішнього периметра.
Найбільша ділянка цього зовнішнього рубежу проходить Карпатами, а Україна, кажучи прямо, розташована не з того боку гір. Москва вважає, що їй потрібно досягти Кавказу, Карпат і Балтійського моря. Якщо це вдасться, географія захищатиме приблизно 7200 із 8 тисяч кілометрів відкритого кордону, а Росії залишиться перекрити проходи.
За останні 300 років у Росію багато разів вторгалися. Відсутність очевидного загарбника сьогодні не заспокоює Москву щодо майбутнього. Китай уже має інтерес до російських територій, а історично гаданою загрозою так само легко ставали Польща, Швеція, Німеччина чи інший сусід.
Джордан Гарбінгер: Але Росія не може навіть пройти через Україну, чия армія розвинена значно слабше за польську. Польща й країни Балтії входять до НАТО, вони бачать, до чого все йде, і Росія не застане їх зненацька. Звісно, без США НАТО може мало що означати.
Пітер Зейхан: Імовірно, так. Але європейців, які вважають, що Україна залишилася сама й Європа не буде наступною, чекає жорстке протверезіння, якщо нападуть на європейську країну. Я не хочу нікого образити, але жителі Заходу займають одну й ту саму позицію щодо Росії вже 400 років і завжди помиляються.
Джордан Гарбінгер: У чому саме помиляються?
Пітер Зейхан: Вони вважають, що наміри Росії настільки нереалістичні, що вона не спробує їх здійснити.
Джордан Гарбінгер: Саме це й здається мені божевіллям. Усе настільки погано, що такого просто не може статися. Хіба не про це ми говорили на початку програми? Ідея настільки погана, а наслідки настільки жахливі, що немає сенсу про неї думати, адже цього ніколи не станеться. Але Росія може втратити ще 10 мільйонів людей, проходячи через Україну, а потім сказати: тепер Польща, хоча Польща у п'ять чи десять разів сильніша, бо нам потрібно дійти до тих гір.
Пітер Зейхан: Я б припустив, що другою ціллю радше стане Латвія, але суть вашого аргументу правильна.
Джордан Гарбінгер: Або Естонія. Вони що, уб'ють усіх росіян, намагаючись захистити Росію? Я не можу цього збагнути.
Пітер Зейхан: Не забувайте, що Росія – не національна держава. Це багатоетнічна імперія, і в ній багато людей, яких вважають витратним матеріалом. Їх уже використовують в Україні.
Джордан Гарбінгер: Це надзвичайно похмурий сценарій.
