Дмитро Набока – головний тренер Одеської федерації айкідо. У Київському районі міста він разом з 12 учнями віком від 8 до 18 років готували та продавали млинці. Зібрані кошти підуть на потреби бригади одного з колишніх учнів.
Благодійний захід відвідала й журналістка 048.ua.
Дмитро, розкажіть про захід, який ви організували з учнями
Вже традиційно, в рамках табору, ми проводимо ярмарок, де ми готуємо смачненьке на вулиці. У цей раз готували млинці з яблуком та згущеним молоком, а потім діти, розділені на дві команди, змагаються між собою, хто більше назбирає коштів. Таким чином вони набувають навички продажу, коли пропонують людям придбати те, що ми готуємо, та задонатити.
Окрім фізичної витривалості ви також виховуєте різносторонні інтереси у дітей?
Зараз наш табір триває два тижні, з ранку і до вечора, діти мають два тренування, також протягом дня вони в ігровій формі змагаються в різних дисциплінах.
Один раз у день до них приходить викладач, який навчає дітей різних образотворчих сфер. Наприклад: фінанси, особиста безпека, як приймати рішення та інше. На цьому ярмарку, окрім допомоги нашим захисникам, діти навчаються навичкам продажу та долають певні бар’єри в спілкуванні. Також вважаю правильним патріотичне виховання.
Окрім ярмарки, для військових взимку разом з дітьми виготовляли окопні свічки, з підручних матеріалів. У нас займаються діти, які мають власну дитячу картку і перераховують з неї кошти.
Кирило, 8 років:
Чи знаєш ти, для чого ви тут зібрались сьогодні?
Для бізнеса, і щоб купити пташок, щоб наші збивали ними російських.
Я знаю, що ти маєш власну картку, з якої періодично донатиш для військових, чи продовжуєш ти цю справу?
Коли гроші з'являються, я доначу.
А як ти заробляєш власні кошти?
Я роблю справи по дому, допомагаю мамі чи татові, і за це отримую зарплатню. Якщо готую, то це 100 грн, а якщо прибираю, то 200. Тому коли маю гроші, доначу.
Дмитро, як з’явилась сама ідея благодійного ярмарку?
Такий захід організовуємо вже вдруге, минулого літа це трапилося, напевно, випадково: спочатку планували просто бізнес-проєкт з випічки панкейків, аби діти спробували
свої сили, таким чином вдалося зібрати близько 2500 гривень, на наступний день обговоривши з дітьми, куди розподілити кошти, бо ділити цю суму на 20 дітей сенсу особливо не було.
Дізнались, що волонтерській організації «На Хвилі» потрібні були кошти на маскувальні сітки. Батьки наших учнів не залишилися осторонь, і цю суму збільшили в 10 разів, тому вдалося закупити 3 км матеріалу. В цей раз, поспілкувавшись з колишнім моїм учнем, а нині військовим, дізнався потреби й ми вирішили долучитися.
Які цілі ставите перед собою щодо цього заходу?
Основна ціль, звісно, зібрати певну суму для ударного підрозділу Третьої штурмової бригади, де як раз і проходить службу мій колишній учень.
Розкажіть про людину, для якої ви збираєте гроші, і на що саме?
Це хлопець з Луганська, звідки і я, там він був моїм учнем. Зараз він військовослужбовець, його позивний «Схід», був на заводі «Азов» – він захисник Маріуполя, але коли весь гарнізон тоді здавався в полон, він не пішов, заховався на заводі і через тиждень вийшов. Самотужки пройшов 250 кілометрів, повз окупаційні блокпости, і повернувся на підконтрольну територію України.
І от зараз він служить в ударній групі. Мають БПЛА, який літає на 50 км, проте для ефективної роботи потрібно додаткове спеціальне обладнання.
Мені здається, що військові не повинні, скидатися на додаткове обладнання для себе, їм потрібно годувати свої сім’ї, які знаходяться в тилу, і наша задача, поки ми ще цивільні, допомогти їм закупити необхідне обладнання, якщо це не може організувати держава чи громада.
Ви зіштовхнулись з війною ще в 2014 у рідному Луганську, чому вирішили переїхати в Одесу?
Як і більшість луганчан, я не планував переїжджати кудись, вдень займавсябанківською діяльністю, а ввечері тренував дітей. В період, коли почались заворушення у місті, я був головою виборчої комісії, тоді повинні були обирати нового президента, в один момент у виборчий процес увірвались окупанти, усіх чоловіків, що там були, разом зі мною забрали до підвалу, сказали нам, що ми зрадники і сепаратисти, бо допомагаємо у виборах на їх території. Вдалося вийти звідти, дякуючи знайомим.
Після цього намагався працювати, коли відправили останні сім вагонів по роботі, вони встигли пройти, до того, як розбомбили Дебальцеве, там великий залізничний вузол, і все робота стала.Але переїжджати не хотілось з рідного міста все одно, до того ж тільки добудував власний будинок. Потрохи зібрав групу охочих на тренування з айкідо, і в такому режимі прожив до кінця 18-го року.
Вирішив таки переїхати, тому що дружина наполягла на переїзді, і, обдумавши найближчі перспективи, зрозуміли, що їх немає. Тепер розумію, що це було правильне рішення. Одесу обрали, бо часто сюди приїжджав на семінари, і мені тут завжди подобалось, її темп. Ходиш по місту і відчуваєш релакс, до того ж море поряд.
По закінченню ярмарку дітям вдалося продати млинців на суму 4714 грн, до збору приєдналися і батьки, таким чином зібрали близько 20 000 грн.
Джерело: 048.ua
