Марін Ле Пен пропонує винести на референдум конституційні зміни, пов’язані з «національним пріоритетом», імміграцією та забороною хіджабу. Але 110 французьких конституціоналістів попереджають: стаття 11 Конституції не може стати обхідним шляхом повз парламент, а спробу призначити таке голосування можуть заблокувати ще до того, як виборці отримають бюлетені.
Ця суперечка має два рівні. Спочатку йдеться про те, чи дозволяє французьке право використати конкретну процедуру для зміни Основного закону. Якщо ж запропоновані заходи все-таки ухвалять, окремий конфлікт може виникнути вже з правом Європейського Союзу — передусім через можливі переваги для громадян Франції у працевлаштуванні, доступі до соціального житла та виплат.
Стаття 11 не замінює статтю 89
12 листопада 2026 року французькі медіа повідомили про звернення, адресоване кандидатам у президенти Марін Ле Пен і Жану-Люку Меланшону. Серед підписантів — юристи, викладачі університетів і судді, які спеціалізуються на конституційному праві.
Їхній головний аргумент ґрунтується на різниці між статтями 11 і 89 Конституції Франції. Стаття 11 передбачає референдуми щодо звичайних законів у визначеному переліку сфер, зокрема економічної та соціальної політики, а також деяких міжнародних договорів. На думку конституціоналістів, ця норма не дає президентові загального права змінювати саму Конституцію шляхом прямого голосування.
Для перегляду Основного закону призначена стаття 89. Вона вимагає, щоб запропоновані зміни спочатку схвалили обидві палати парламенту — Національні збори та Сенат. Після цього поправки можуть винести на референдум або, за передбачених Конституцією умов, затвердити парламентом, скликаним у Конгрес, необхідною більшістю.
Саме парламентський етап ініціатива Ле Пен і мала б обійти. Ідея «національного пріоритету» передбачає переваги для французьких громадян у таких сферах, як доступ до роботи, соціального житла чи окремих виплат. До пов’язаних із цією політичною лінією пропозицій також належать жорсткіші правила щодо імміграції та заборона хіджабу.
Винесення таких питань безпосередньо на голосування дає очевидну політичну перевагу: прихильникам не потрібно спершу шукати підтримки в парламенті, де для цих ініціатив може не вистачити голосів. У зверненні 110 фахівців цю дискусію названо частиною передвиборчої стратегії, яка створює враження швидкого вирішення складних і конфліктних питань.
Однак політична популярність референдуму не змінює правової природи запропонованих заходів. Якщо вони фактично змінюють конституційні принципи, їх не можна перетворити на звичайний закон лише формулюванням питання для голосування, наголошують підписанти звернення.
Чому приклад де Голля не знімає питання
Прихильники широкого тлумачення статті 11 часто посилаються на рішення Шарля де Голля 1962 року. Тоді президент використав цю норму, щоб винести на референдум реформу, яка запроваджувала прямі вибори глави держави.
Нинішні автори звернення не вважають цей епізод надійним юридичним прецедентом. Рішення де Голля вже в той час багато хто розцінював як порушення процедури зміни Конституції. Крім того, генерал пов’язав результат голосування зі своєю посадою і заявив, що піде у відставку в разі поразки.
Отже, подія 1962 року демонструє, наскільки далеко президент може зайти, свідомо ризикуючи інституційним конфліктом. Але вона не перетворює статтю 11 на постійну альтернативу статті 89. Суперечливе історичне рішення і прямо встановлена Конституцією процедура — не одне й те саме.
За оцінкою конституціоналістів, навіть підписання президентом указу про призначення референдуму не гарантувало б проведення голосування. Вони посилаються на правову практику, відповідно до якої Конституційна рада може втрутитися заздалегідь і заблокувати указ, якщо запропоноване питання виходить за межі статті 11 або фактично спрямоване на зміну Конституції.
У такому разі перший раунд боротьби відбудеться не на виборчих дільницях, а в інституціях французької держави. До питання про те, чи підтримують виборці «національний пріоритет», жорсткіші міграційні правила або заборону хіджабу, може не дійти: спочатку потрібно буде встановити, чи має президент право виносити ці пропозиції на голосування саме за статтею 11.
Другий рубіж — право ЄС
Навіть якщо внутрішню юридичну перешкоду вдасться подолати, результат референдуму не звільнить Францію від зобов’язань за договорами Європейського Союзу. Систематичні переваги для громадян Франції у сфері зайнятості, соціального житла або доступу до виплат можуть вступити в суперечність із принципами недискримінації та вільного пересування людей і працівників.
Право ЄС обмежує можливість держав-членів ставити громадян інших країн Союзу у гірше становище лише через їхнє громадянство в сферах, охоплених європейськими договорами. Франція має певний простір для формування соціальної та міграційної політики, але цей простір не є необмеженим.
Якщо французькі норми суперечитимуть праву ЄС, Європейська комісія або інші уповноважені сторони можуть ініціювати передбачені європейським правом процедури. Спір зрештою може дійти до Суду Європейського Союзу. Процедура щодо порушення зобов’язань і фінансові санкції є можливими наслідками, але не автоматичним результатом будь-якого французького референдуму. Багато залежатиме від точного змісту законів, способу їх застосування та рішень європейських інституцій.
Міграційна політика породжує пов’язані, але не тотожні питання. Париж може регулювати окремі аспекти в’їзду, перебування та соціальної політики, однак має робити це з урахуванням права ЄС, правил вільного пересування та інших міжнародних зобов’язань. Національне голосування може визначити політичний курс, але саме по собі не скасовує юридичних обмежень.
Французький спір із потенційним європейським продовженням
Окрема тривога стосується можливого вибіркового виконання норм ЄС. Якщо французький уряд вирішить, що результат референдуму дозволяє не застосовувати окремі європейські правила, коли вони стають політично незручними, подібну логіку можуть використати євроскептичні та популістські уряди в інших державах-членах.
Це не означає автоматичної паралізації Шенгенської зони. Водночас обмеження за ознакою громадянства у доступі до роботи, виплат чи проживання посилили б тиск на правила, які дають людям змогу пересуватися, працювати й жити у значній частині Європи без систематичного контролю на внутрішніх кордонах.
Для Ле Пен референдум є способом звернутися безпосередньо до виборців, минаючи парламент, який може виявитися розколотим або ворожим до її пріоритетів. Для 110 конституціоналістів народна підтримка не скасовує процедури, встановленої для зміни самої Конституції.
Детальніше про звернення фахівців повідомляє Public Sénat.
