Марін Ле Пен пропонує перебудувати Європейський Союз за принципом вибіркової солідарності: Франція має платити менше, національні уряди — отримати більше повноважень, а спільні правила зберегти лише там, де вони захищають французьких платників податків і компанії. Водночас її курс передбачає скасування санкцій проти Росії та припинення допомоги Україні — кроки, які змінили б не тільки бюджетну, а й безпекову політику ЄС.
Саме в цій комбінації — менше спільних грошей і політичної відповідальності, але більше загальноєвропейських правил у вигідних для Парижа сферах — полягає головна суперечність її брюссельської програми.
Менший внесок, слабший центр
За повідомленнями про візит Ле Пен до Брюсселя, вона хоче обмежити щорічний внесок Франції до бюджету ЄС сумою €5 млрд замість нинішніх приблизно €8 млрд. Різниця становила б близько €3 млрд на рік. Для спільного бюджету це означало б або скорочення окремих програм, або додаткове навантаження на інші держави-члени.
Ле Пен також виступає за позбавлення Європейської комісії частини повноважень у сферах охорони здоров’я, безпеки та міжнародної дипломатії. Її гасло — «бути за Францію — не означає бути проти Європи» — подає цю пропозицію як захист національного суверенітету, а не як курс на вихід із ЄС.
Але передача повноважень національним урядам змінить сам баланс усередині союзу. Європейські інвестиційні програми, кризові механізми та частина безпекових ініціатив залежать від об’єднаних ресурсів і готовності країн ділити витрати. Якщо один із найбільших учасників скоротить внесок, іншим доведеться обирати між компенсацією нестачі та зменшенням спільних можливостей.
Ле Пен пов’язує свій європейський план із наміром заощадити €140 млрд за п’ять років. Заявлена мета — знизити дефіцит французького бюджету до рівня нижче 3% ВВП до 2030 року. Водночас конкретна структура цих заощаджень — які саме внутрішні чи європейські видатки мають бути скорочені — у доступному описі програми не розкрита.
Спільні правила, коли вони корисні Франції
Пропозиції Ле Пен не означають повної відмови від європейської координації. Вона підтримує загальноєвропейський вуглецевий прикордонний податок, гармонізовані акцизи на тютюн та алкоголь, а також єдину ставку корпоративного податку для великих компаній у межах 20–25%.
Кожен із цих інструментів має захищати французькі або європейські економічні інтереси. Вуглецевий прикордонний механізм має зменшити переваги імпорту з країн, де діють менш суворі кліматичні вимоги. Узгоджені акцизи могли б обмежити різницю в цінах, яка стимулює споживачів купувати тютюн чи алкоголь в інших державах ЄС. Єдина ставка для великих компаній — стримати податкову конкуренцію між країнами союзу.
Проте спільні податки та прикордонні правила потребують спільного управління. Хтось має ухвалювати технічні рішення, перевіряти виконання норм і карати за порушення. Якщо Єврокомісія втратить частину своїх повноважень, постане практичне питання: яка європейська інституція виконуватиме ці функції?
Тому модель Ле Пен не є простим поверненням усіх рішень до національних столиць. Вона передбачає звужену, вибіркову Європу: спільні механізми мають залишатися там, де вони захищають виробників або платників податків, але спільні витрати, перерозподіл коштів і політичні зобов’язання слід обмежити.
Україна як межа розбіжностей
Найбільші наслідки може мати позиція Ле Пен щодо війни Росії проти України. Вона стверджує, що санкції не вплинули на Москву, натомість завдали шкоди Європейському Союзу. З цього вона робить висновок про необхідність скасувати обмеження та припинити допомогу Україні.
Однак призначення санкцій не зводиться до миттєвого припинення війни чи швидкого економічного колапсу Росії. Їхня мета — обмежити доступ російського керівництва до фінансування, технологій і стратегічних товарів, а отже, ускладнити підтримання воєнних спроможностей у довгостроковій перспективі. Те, що санкції самі по собі не зупинили агресію, не доводить їхньої повної безрезультатності. Їхня ефективність і ціна для європейських економік можуть бути предметом політичної дискусії, але оцінювати їх лише за наявністю негайного військового результату некоректно.
Скасування санкцій і припинення допомоги Україні були б не звичайною бюджетною корекцією. Це означало б зміну спільної безпекової стратегії ЄС і послаблення політичного та економічного тиску на Росію. Твердження, що такий поворот відповідав би стратегічним інтересам Кремля, є політичною оцінкою; у доступних відомостях немає підтвердження таємної координації чи оперативної співпраці Ле Пен із російськими органами.
Для інших держав-членів наслідки такого курсу полягали б у новому розподілі витрат і ризиків. Франція могла б отримати більше простору для національних рішень і водночас зменшити фінансовий внесок. Країнам, які прагнули б зберегти спільні програми та підтримку України, довелося б або збільшувати власне фінансування, або погоджуватися на слабшу колективну відповідь.
Розбіжність у датах — і питання, яке залишається
Хронологія повідомлень про візит має розбіжність: перші згадки в медіа датовані 15 вересня 2026 року, тоді як пов’язана з подією публікація Euronews про приїзд Ле Пен до Брюсселя має дату 14 жовтня 2026 року. Ця різниця стосується датування висвітлення, а не змінює заявлених параметрів її програми.
Справжня суперечка довкола плану Ле Пен не обмежується питанням, чи має Франція платити €5 млрд або приблизно €8 млрд на рік. Йдеться про те, чи може ЄС зберегти спільні правила та безпекові зобов’язання, якщо держави одночасно скорочують ресурси й повноваження, необхідні для їх виконання.
