В інтерв'ю, оприлюдненому 8 вересня 2026 року, Річард Енгел поговорив із колишнім керівником Google Еріком Шмідтом про війну дронів в Україні, адаптацію Росії та межу між автоматизованою зброєю і справжнім ШІ.
Чому Україна стала лабораторією війни нового типу
Річард Енгел: Чому Україна? Що привело вас до цього конфлікту, чому ви не залишилися стороннім спостерігачем?
Ерік Шмідт: Я працював на Пентагон США, і мені це подобалося. Я не військова людина за вдачею, але мені подобаються ці люди, і я захоплююся тим, як вони захищають свободу. Коли я побачив те, що вважаю воєнними злочинами російських сил проти літніх жінок в українських містах, то вирішив, що маю спробувати допомогти.
Ця війна зовсім не така, якою її уявляє більшість людей. Такого темпу появи інновацій я ще не бачив, а я працюю в технологічній галузі. Ми бачимо, як війна спричиняє технологічну революцію у військовій справі, масштаб якої люди недооцінюють. Мені випала нагода спостерігати за цим і намагатися допомагати українцям.
Річард Енгел: Kyiv Post нещодавно повідомив, що на три типи дронів, які постачає Swift Beat, припало близько 90% успішних перехоплень російських "Шахедів". Ваші дрони справді збивають 90% із них?
Ерік Шмідт: Я волів би не обговорювати конкретних деталей воєнного часу. Залишімося на загальному рівні.
Сьогодні поле бою перетворилося на нічийну землю, де майже ніщо не рухається: над позиціями постійно перебувають дрони й дрони-перехоплювачі. Якщо людина вибереться з укриття, приблизно за три хвилини її, найімовірніше, виявлять і вб'ють. Люди замкнені в укриттях, а українські позиції постійно бомбардують великими керованими авіабомбами – КАБами. Але всеохопна загроза – це війна дронів.
Уявляйте дрони не як людиноподібних роботів, а як маленькі літаки, що ведуть повітряний бій один з одним. Дрони з електродвигунами, що живляться від акумуляторів, або з бензиновими двигунами летять зі швидкістю приблизно 160-240 км/год. Щоб зупинити такий апарат, потрібен перехоплювач, який сам знаходить ворожий дрон. Виходить дрон проти дрона.
Більшу частину минулого року українські команди та кілька компаній чудово давали раду перехопленню "Шахедів". Потім Росія почала встановлювати на них невеликі реактивні двигуни, зокрема отримані з Китаю. В інтернеті я бачив такі двигуни приблизно за $5000. Вони завбільшки з долоню, працюють за дуже високої температури й дають значну потужність. Реактивні "Шахеди" здатні випереджати нинішні перехоплювачі, тому тепер реактивний двигун потрібен і перехоплювачу. Це і є адаптація.
Вісім місяців тому захист від попередніх атак працював добре. Тепер належного захисту від нової версії немає. Ось із якою швидкістю змінюється ця війна.
Самих інновацій недостатньо – потрібен масштаб
Річард Енгел: Отже, заявлені 90% перехоплень уже можуть бути неактуальними, бо Росія далі вдосконалює дрони. Українські перехоплювачі мають швидше знаходити нові цілі й самі стати швидшими.
Ерік Шмідт: Один реактивний "Шахед" ударив по будівлі Служби безпеки України. Судячи з доступного опису, дрон вилетів з окупованої території на південному сході України, попрямував до Києва й керувався через mesh-мережу – по суті, через систему зв'язку між дронами. Це означає, що незабаром такі дрони можуть заполонити значну частину України, особливо її схід.
За однією з публічно озвучених оцінок, яку я не можу підтвердити, Росія підготувала 80 000 таких апаратів для ударів по Україні від часу цієї розмови й до грудня. Усе відбувається швидше, ніж я очікував, хоча я звик до темпу цієї війни. Головне – не інновація сама по собі, а її масштабування. Україна – велика країна, і війна також велика. Переможе той, хто найшвидше перетворить інновації на масовий продукт.
США й більшість країн НАТО майже не беруть участі в цьому циклі навчання. На Захід передається дуже мало знань, хоча Росія може стати майбутнім противником НАТО. Як західні країни можуть не засвоювати ці уроки для власної оборони?
Річард Енгел: Біля кордону з Росією українці називають територію площею приблизно 60 000 кв. км "зоною смерті". За розміром вона співмірна з Хорватією або Західною Вірджинією. Якщо людина виходить з укриття, дрон може виявити й убити її за лічені хвилини. Чи розширюватиметься ця зона?
Ерік Шмідт: Я боюся, що ситуація стане значно гіршою. Ці апарати можуть скидатися на маленькі іграшки, але перед нами потужні кінетичні системи з вибухівкою. Вони значною мірою автоматизовані й здатні діяти групами. Росія вже використовує групи з п'яти або десяти "Шахедів", які маневрують, намагаючись уникнути перехоплення.
Я бачу п'ять причин для тривоги. По-перше, Росія збільшує кількість балістичних ракет. За відкритими даними, йдеться приблизно про 1300 ракет на рік, хоча справжньої цифри я не знаю. Кожна така ракета має величезну руйнівну силу.
По-друге, з'являються малі реактивні двигуни. Вони дають змогу порівняно компактній зброї летіти далеко й швидко, нести більше корисного навантаження, а також ускладнюють перехоплення. Зрештою вирішальне значення має масштаб застосування.
По-третє, зростає застосування керованих авіабомб КАБ. Російські літаки скидають їх, перебуваючи по інший бік кордону. Вони можуть нести до 3000 кілограмів і використовують високоточну систему наведення. Ефективної протидії їм нині немає.
По-четверте, багато хто в Україні вважає, що після запланованих на вересень виборів у Росії можуть оголосити ще одну мобілізацію – можливо, на 500 000-600 000 людей. Це лише очікування, підтвердити його я не можу.
По-п'яте, Росія розробляє конкурента Starlink, який, наскільки я розумію, може запрацювати наступного року. Якщо система виявиться дієздатною, порушити зв'язок між російськими літаками, дронами, крилатими ракетами й наземними силами стане значно складніше.
Україна може вистояти, але допомога потрібна зараз
Ерік Шмідт: Українці переконані: якщо Росія переможе, їх та їхні родини знищать. Вони не припинять боротьби. Можна уявити жахливий сценарій тотальної війни, коли все в обох країнах стає мішенню. Озираючись назад, люди, можливо, скажуть, що війну слід було зупинити раніше – дипломатією, тиском або в інший спосіб.
Я можу сказати таке: Україна має можливості й неймовірну відвагу, щоб вистояти. Їй потрібна західна допомога: гроші й технологічна підтримка, щоб протистояти хвилям атак, що наближаються. Якщо допомога надійде, думаю, Україна зможе втриматися. Але вона має надійти швидко.
У Києві реактивні дрони й балістичні ракети прориваються з моторошною легкістю, бо Україні бракує ракет-перехоплювачів Patriot. На краю зони смерті люди натягують між деревами й стовпами старі рибальські сітки, сподіваючись, що дрони заплутаються в них до вибуху. Найпростіші засоби сусідять із передовими технологіями.
Ця війна має кілька рівнів. Малі FPV-дрони, зокрема апарати на оптоволокні, атакують військових, які намагаються перетнути лінію фронту. Російських солдатів часто посилають через відкриті поля, де українські сили завдають по них ударів. Серед російських військових гине жахливо багато людей. Вони також люди. Україна має менше людей, тому мусить діяти обачніше і з морального, і зі стратегічного погляду.
Наступний рівень – керовані авіабомби КАБ, якими завдають ударів по українських позиціях. Далі йдуть далекобійніші "Шахеди", а на найвищому рівні – балістичні ракети. Це водночас і ієрархія вартості. FPV-дрон може коштувати $600-1000, балістична ракета – мільйони. Уявіть безліч куль і порівняно мало бомб. Кожен рівень виконує своє завдання – від атак на війська біля лінії фронту до залякування населення та знищення інфраструктури.
Річард Енгел: Я побував у школі й дитсадку, облаштованих у бункері. Нам довелося терміново шукати укриття, бо неподалік летіли чотири керовані авіабомби. По суті, це величезні бомби з крилами.
Ерік Шмідт: Українські командні центри створили щось на кшталт Google Maps для війни. Датчики показують російський літак, потім скидання керованої авіабомби, іноді вдається навіть визначити її тип. Серце завмирає: вони бачать бомбу, але не знають напевне, куди вона влучить, і часто не можуть її зупинити.
Автоматизація вже тут, далі – системи, що навчаються
Річард Енгел: У матеріалі The New York Times із посиланням на українських посадовців ішлося, що на кінцевій ділянці польоту російським дроном із чипом Nvidia нібито керував ШІ. Саме в цьому напрямку рухається війна?
Ерік Шмідт: У зброї давно застосовують так зване наведення на кінцевій ділянці польоту. Уявіть послідовність "зелений – жовтий – червоний". Поки горить зелений, камера веде пошук. Жовтий означає, що система готова до переведення в бойовий режим. Людина натискає кнопку, система захоплює ціль і супроводжує її, якщо та рухається.
У прочитаному мною матеріалі стверджувалося, що процес був цілком автоматичним і людина не натискала кнопку. З технічного погляду це не ШІ, а комп'ютерний зір. Система знає, що шукає, і розпізнає об'єкт на зображенні з камери. Базовій технології близько 20 років; її застосовують, наприклад, коли телефон упізнає обличчя власника.
Можна створити зброю, яка автоматично відрізнить людину від тварини, танк від автомобіля або ракетну установку від вантажівки. Я не закликаю це робити. Застосування такої системи проти людей без участі людини було б порушенням законів війни.
ШІ означає навчання й прогнозування, а не лише точніше комп'ютерне наведення. Справжніх систем, що навчаються, у цій війні ми поки не бачили. Ми бачили автоматизацію.
Я очікую, що обидві сторони дедалі ширше застосовуватимуть автоматичне наведення, зокрема з'являться системи, які самі шукатимуть ворожі дрони й атакуватимуть їх. Якщо це війна дронів і дронів-перехоплювачів, ця її частина буде автоматизована. Наступне питання – що станеться, коли такі можливості матимуть обидві сторони.
Людина не може керувати роєм із тисячі дронів, а комп'ютер може. Я очікую, що комп'ютери розроблятимуть плани дій для рою й за допомогою навчання з підкріпленням визначатимуть найкращий спосіб атакувати ціль. Ці алгоритми будуть суворо засекречені.
Я сподіваюся, хоча це лише сподівання, що, коли такі можливості отримають обидві сторони, жодна не наважиться напасти, бо не знатиме, як відреагують алгоритми противника. Це стало б формою взаємного стримування за допомогою ШІ.
Річард Енгел: Ви казали, що людина може бути не постійно "в контурі", а "над контуром": спостерігати, перевіряти й втручатися, якщо щось пішло не так, але не дозволяти кожен окремий постріл. Це вже відбувається?
Ерік Шмідт: Імовірність дуже висока, і в певному сенсі це вже відбувається. За американськими правилами – я допомагав їх розробляти під час роботи на Пентагон, тому добре їх знаю – зброю не можна просто запустити, щоб вона кілька днів блукала в пошуках цілей. Але якщо є надійні розвідувальні дані й людина стежить за процесом, у цих межах допускається певний рівень автоматизації.
Думаю, Захід запровадить обмеження такого типу. Гадаю, НАТО дотримуватиметься такого правила. Я дуже сумніваюся, що Росія або Китай дотримуватимуться тих самих обмежень, а це створює інше коло моральних проблем.
Росія наближається до циклу самонавчання
Річард Енгел: Чи з'являються вже системи, які навчаються на результатах власної роботи на полі бою, координують рої дронів і вдосконалюються безпосередньо на місці?
Ерік Шмідт: Поки ми цього не бачили, але я очікую, що це станеться незабаром. Росія має великі обсяги відео, mesh-мережі та звіти про ефективність зброї. Природний наступний крок – використати ці дані для вдосконалення алгоритмів.
Не обманюйтеся: Росія має намір знищити Україну. Є всі підстави вважати, що вона наближається до циклу самонавчання або вже входить у нього. Китайські великі мовні моделі з відкритим вихідним кодом досить потужні, щоб допомогти в такій роботі. З'являлися повідомлення, що Росія їх використовує. Особисто я не можу підтвердити ці повідомлення, проте схоже, що Китай або передає Росії ці технології, або допомагає їй їх використовувати.
Я намагався допомогти людям в Україні зрозуміти цей вимір ШІ. Але Україна веде війну, а передовий ШІ – складна галузь. Саме тут Захід міг би надати справді важливу допомогу.
Річард Енгел: Ядерну зброю створювали люди, які розуміли, що вона здатна знищити людство, і контроль обговорювали від самого початку. ШІ виник як інструмент підвищення ефективності. Чи не виходить, що ми створюємо системи ведення війни із застосуванням ШІ без такого самого страху й нагляду?
Ерік Шмідт: Війна Росії проти України може стати каталізатором усвідомлення цієї небезпеки. США випробували атомну бомбу 1945 року, Радянський Союз – 1949-го. Розрив становив чотири роки. У цій війні інновації з'являються за лічені дні. Виникає нова можливість, і за три-чотири місяці інша сторона знаходить спосіб послабити її ефект.
Це війна адаптації: одна сторона діє, інша відповідає, і цикл повторюється. ШІ здатен пришвидшити весь цикл: системи швидше вдосконалюватимуться, сторони – швидше діятимуть, а нові рішення – швидше з'являтимуться. Питання в тому, чи забезпечить рівний доступ до таких можливостей взаємне стримування – чи одна зі сторін повірить, що має приховану перевагу, й піде на катастрофічний ризик.
Великі надії й небезпеки ШІ
Річард Енгел: Якщо вийти за межі війни, чи не боїтеся ви, що люди стануть залежними від ШІ, перетворять його на інтелектуальний костур і послаблять особисті стосунки?
Ерік Шмідт: ШІ непокоїть мене в усіх сферах, але водночас я вдячний за його появу, бо він допоможе розв'язати чимало проблем. Цього літа ШІ розв'язав десять важливих математичних задач, які вважали нерозв'язними. Величезним є його потенціал у підвищенні енергоефективності, протидії зміні клімату й охороні здоров'я. Деякі мої знайомі вважають, що за 20 років ми зможемо подолати більшість хвороб людини. Я охоче підтримаю цю мету.
Найімовірніше, буде так само, як із попередніми технологіями: ШІ принесе користь більшості людей і водночас створить проблеми, які доведеться розв'язувати. Сьогоднішні побоювання вже наступного року матимуть інший вигляд. Особливо мене турбує вплив на дітей. Дорослі можуть ухвалювати власні рішення, а дітей потрібно захищати від негативних наслідків.
Перші конфлікти із застосуванням ШІ, ймовірно, матимуть форму кібератак. До них можуть вдатися багато країн, зокрема США, бо інструменти стають дуже потужними. Технологічна галузь навчилася краще випробовувати системи на стійкість до атак до масового запуску. Суспільство вчиться керувати ризиками.
Я залишаюся переконаним оптимістом і вважаю, що перелічені вами проблеми можна подолати. Я не думаю, що вони залишаться назавжди.
Але я хотів виступити публічно, бо війна досягла переломного моменту. Річ не лише в реактивних "Шахедах". Загроза полягає в сукупності всіх змін. Історично Україна була меншим, швидшим і винахідливішим гравцем, а Росія була великою, повільною та поступалася їй за можливостями. Тепер це змінилося, і в цьому полягає серйозна загроза.
Війни динамічні. Те, у що ви вірили місяць тому, сьогодні може вже не відповідати дійсності. Якщо ви вірите в демократію і в необхідність її захищати, ці події вимагають уваги й дій просто зараз.