Іран і єменські хусити цього року показали: щоб бити по американських базах і саудівських енергооб'єктах, більше не потрібна могутня армія. Дешевші й точніші балістичні ракети, колись привілей ядерних наддержав, поширюються світом, і військовим доктринам доведеться змінюватися – глибоко й швидко.
Як передає "Хвиля", про це пише головний міжнародний оглядач The Wall Street Journal Ярослав Трофимов.
За словами автора, разом із дроновою революцією в Україні ця трансформація має стратегічні наслідки для всього світу. Вона зачіпає і присутність армії США в Європі та Азії, адже найважливіші військові та інфраструктурні об'єкти стають дедалі вразливішими.
"Навіть недержавні гравці здатні діяти на значних відстанях, і це по-новому визначає, що таке глибина поля бою", – каже відставний маршал авіації Великої Британії Мартін Семпсон, який нині очолює близькосхідний офіс Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS).
За його словами, захист від таких ракет поки не встигає за цими змінами. "Тепер усе, що стоїть на місці, – ціль", – підсумовує Семпсон.
Цього року Іран завдав серйозної шкоди американським базам і змусив США залишити важливі військові об'єкти в Перській затоці. Американські військові комплекси вздовж набережної Манами, столиці Бахрейну, всіяні обгорілими остовами знищених радарів і вузлів зв'язку, пише Трофимов.
Підтримувані Іраном хусити тим часом без упину б'ють по аеропортах і енергетичних об'єктах Саудівської Аравії. Так вони тиснуть на економіку свого незрівнянно багатшого противника.
США та їхні союзники в регіоні вже починають відчувати нестачу перехоплювачів для систем Patriot і THAAD – головного захисту від балістичних ракет. За межами регіону цей світовий дефіцит залишив Україну беззахисною перед залпами російських ракет, спрямованих на енергосистему, важливі мости й заводи, зазначає автор.
Від часів Другої світової війни Вашингтон спирався на мережу баз по всьому світу, щоб захищати союзників і стримувати суперників. "Сьогодні з'ясовується, що ці бази вразливі навіть для третьо- і четверторядних армій, як-от іранська чи хуситська, які розташовані за сотні або й тисячі миль", – пише Трофимов.
Китай, Росія та Північна Корея мають значно більші й досконаліші арсенали балістичних ракет. І виробляють вони їх зараз набагато швидше, ніж США та союзники встигають випускати перехоплювачі. У Пентагоні на запит видання оперативно не відповіли.
"Війна в Ірані показала не лише те, що американська армія крихка, коли йдеться про запаси. Сам спосіб, у який США планують воювати, не працює в нинішню епоху. Військова сила демократизувалася", – каже Дженніфер Кавана, директорка з військового аналізу аналітичного центру Defense Priorities, що виступає за стриманість у зовнішній політиці США.
"Американський спосіб ведення війни дуже залежить від можливості діяти з передових баз і захищати їх. Але на Близькому Сході ми бачимо, що ці бази в тому вигляді, як їх побудували, просто неможливо захистити навіть від слабкого противника", – додає вона.
Трофимов пояснює, чим балістика відрізняється від дронів, на яких через війну в Україні зосередилася вся увага. Дрони несуть порівняно невеликі бойові частини, і їх відносно легко збити. Вони дуже ефективні проти горючих цілей на кшталт російських чи саудівських НПЗ. Але, на відміну від балістичних ракет із потужними зарядами, здатними пробивати укріплені споруди, дрони зазвичай не можуть знищити електростанцію, захищений ангар для літаків чи лінію військового виробництва.
Американські та союзні військові визнають, що нова ракетна загроза має змусити переглянути військову присутність США у світі. Тим паче що оборонна промисловість Штатів не зможе подолати дефіцит перехоплювачів ще кілька років. Проте жодних рішень поки не оголосили.
Один із високопосадовців західних оборонних відомств сказав, що в найближчі роки США обиратимуть для своїх військових об'єктів країни, здатні самостійно захищатися від балістичних ракет. Щось подібне вже відбувається на Близькому Сході: американські військові операції дедалі більше зосереджуються в Ізраїлі, який сам виробляє та експлуатує системи протиракетної оборони.
На думку Трофимова, західні демократії потрапили в історичну пастку. Колись балістичні ракети були дуже дорогими й неточними, тож військові доктрини середини та кінця XX століття вважали їх придатними здебільшого для ядерних боєголовок. Відхилення в кілька сотень метрів, типове для тих часів, при ядерному вибуху не мало особливого значення.
"Довгий час ці системи були настільки неточними, що не мали великої цінності як звичайна зброя, особливо на великих дистанціях. Але за останні кілька десятиліть ми бачимо появу дедалі точніших балістичних ракет. Спершу їх створювали розвиненіші гравці, а тепер ця технологія поширюється світом", – каже експерт із ракет організації Conflict Armament Research Фабіан Гінц.
"Західний спосіб ведення війни завжди полягав у тому, щоб дуже швидко здобути перевагу, а точніше панування в повітрі. Але тепер, навіть якщо в противника немає розвиненої авіації, він усе одно може бити ракетами по вашому тилу. І це велика відмінність від західного способу ведення війни, який ми бачили останні десятиліття", – пояснює він.
Через ядерний вимір протиракетну оборону вважали чинником, що розхитує ядерну рівновагу між США та Радянським Союзом, тому її обмежували міжнародні договори. Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності між Москвою та Вашингтоном, чинний до 2019 року, змусив європейські країни утримуватися від розробки власних балістичних ракет наземного базування.
Через війни в Україні та на Близькому Сході мало чого зараз бракує так гостро, як перехоплювачів балістичних ракет – одних із найдорожчих і найскладніших зразків озброєння. Виробляти їх уміють лише кілька західних компаній. Найбільша з них, Lockheed Martin, не справляється зі стрімким зростанням попиту, а замовлення на перехоплювачі Patriot PAC-3 і THAAD розписані в неї далеко в 2030-ті.
Франко-італійський консорціум, що стоїть за Samp/T, планує почати випуск нових ракет Aster, здатних протидіяти балістичним загрозам, лише наступного року. А Німеччина розгортає ізраїльську систему протиракетної оборони Arrow 3.
Приклад хуситів показує, що бар'єри для вступу в клуб балістичних держав стрімко падають, а шанси в осяжному майбутньому на боці нападника, зазначає експерт із ракет Норвезького інституту оборонних досліджень Фабіан Гоффманн.
"Навіть Сполучені Штати з їхніми виробничими потужностями не готові захищатися від нападника, який будує балістичні ракети в промислових масштабах. У середньо- й довгостроковій перспективі все може змінитися, але в короткостроковій це справді важко", – каже він.
Багато військових узагалі сумніваються, чи є сенс вкладати величезну частку оборонних бюджетів у перехоплювачі. Вони пропонують натомість зосередитися на стримуванні.
"Я сумніваюся, чи варто взагалі намагатися захищатися від такої зброї. Ми повертаємося до логіки стримування між державами. Франція ніколи не відмовлялася від першого застосування ядерної зброї, і якщо Росія за одну ніч випустить залп із 200 балістичних ракет по ключових економічних і цивільних об'єктах у Європі, це вже починає напрошуватися на відповідь французькою ядерною ракетою", – каже відставний генерал-лейтенант армії Франції Мішель Яковлефф.
Колишній командувач армії США в Європі, відставний генерал-лейтенант Бен Ходжес погоджується, що посилення стримування має стати одним із головних напрямів політики. Окрім цього, потрібні практичні зміни: укріплення авіабаз, розосередження сил і їхня більша мобільність. Але закордонні бази, пристосовані до нових загроз від ракет і дронів, залишаться незамінними, переконаний він.
"Захищати Сполучені Штати з Форт-Худа в Техасі чи Форт-Брегга в Північній Кароліні неможливо. Треба мати змогу розміщувати сили й засоби, логістику, техобслуговування, командування й управління там, де це потрібно. Саме тому такі важливі бази в Європі, як і на Близькому Сході", – каже Ходжес.
"Але ми також з'ясували, що бази на Близькому Сході, можливо, були не такими важливими, як ми думали, і до того ж дуже вразливими. Доведеться зважити витрати й вигоди", – додає генерал.
