15 жовтня 2026 року, коли прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні виступала в парламенті, прибічники генерала Роберто Ванначчі зібралися біля Монтечиторіо. Вони вимагали відновити закупівлі російського палива та припинити допомогу Україні.
Пікет перетворив енергетичну вимогу на ширший політичний виклик. В одному повідомленні його учасники поєднали невдоволення цінами й постачанням пального, заперечення проти підтримки Києва та боротьбу за вплив на правий електорат. Про акцію та реакцію на неї повідомило італійське видання Il Foglio.
Прибічники руху «Футюрізмо», який очолює Ванначчі, назвали угоду між Росією та Сполученими Штатами «уроком для Італії». Саме з цього вони виводили заклик повернутися до російського палива. Паралельно учасники знову виступили проти надання допомоги Україні.
Від ціни пального — до європейської безпеки
Політична сила цієї вимоги полягає в тому, що вона стискає кілька різних проблем в один простий лозунг. Паливо безпосередньо пов’язане з витратами домогосподарств, транспортом і надійністю постачання. Але його походження після початку повномасштабної агресії Росії проти України стало також питанням зовнішньої та безпекової політики.
Європейські країни намагаються скорочувати залежність від російських енергоносіїв не лише через ризик перебоїв або коливання цін. Відмова від такої залежності пов’язана зі здатністю Європейського Союзу зберігати спільну позицію щодо Москви та підтримувати Україну. Тому заклик відновити російські закупівлі означає не просто зміну постачальника. Він кидає виклик стратегічному курсу Італії та її партнерів.
Для противників урядової політики це зручна формула мобілізації. Ті, кого непокоїть вартість пального, можуть сприймати повернення до російських поставок як прагматичний спосіб зменшити витрати. Виборці, які виступають проти подальшої допомоги Україні, отримують у тому самому лозунгу аргумент проти міжнародної лінії уряду.
Так енергетичне питання стає інструментом внутрішньої боротьби. Складні теми — санкції, безпека постачання, відносини з Росією та підтримка України — подаються як єдина претензія до влади. Саме ця спрощена конструкція може зробити протест помітнішим за його безпосередній масштаб.
Мелоні атакує не лише вимогу, а й мотиви
Виступаючи в парламенті, Мелоні жорстко розкритикувала представників руху Ванначчі. Вона звинуватила їх у політичному кон’юнктурництві та заявила, що вони змінили позицію щодо України через страх не бути переобраними.
Це твердження є політичною оцінкою прем’єр-міністерки мотивів її опонентів, а не незалежно встановленим поясненням внутрішніх рішень руху. Водночас воно чітко окреслює лінію конфлікту. Мелоні намагається представити новий акцент на критиці допомоги Україні не як послідовний перегляд зовнішньої політики, а як пристосування до настроїв виборців.
Для уряду ця відмінність принципова. Його представники можуть пояснювати скорочення залежності від російських енергоносіїв міркуваннями безпеки та довгострокової стійкості. Натомість опонентів вони прагнуть показати силами, які використовують економічне невдоволення, щоб поставити під сумнів підтримку України та міжнародний курс Рима.
Однак жорстка відповідь Мелоні має і тактичний ризик. Вона прояснює дистанцію уряду від вимоги відновити російські закупівлі та припинити допомогу Україні, але водночас надає руху Ванначчі додаткову загальнонаціональну увагу. Менша політична сила може використати парламентське протистояння, щоб подати себе як найрішучішу опозицію до урядової лінії.
Боротьба за правий електорат
Пікет біля Монтечиторіо був не лише заявою про Росію та Україну. Він відбувся на тлі конкуренції між кількома силами, які прагнуть говорити від імені правих виборців. Ванначчі змагається за цю аудиторію, зокрема, з Катено Де Лукою. Той також орієнтується на правий електорат і співпрацює з урядовою коаліцією.
Присутність Де Луки в оточенні акції додала їй внутрішньополітичного виміру. Йшлося вже не тільки про те, чи має Італія купувати паливо в Росії та як ставитися до допомоги Україні. Йшлося і про те, хто зможе перехопити невдоволення виборців, які критикують уряд за енергетичну політику, витрати на зовнішню політику або прихильність до європейського курсу.
За наявними даними, популярність Ванначчі та його прибічників останнім часом знизилася. Це, однак, не позбавляє рух політичного значення. Урядові кола й далі розглядають його як потенційний ризик — не обов’язково через нинішню чисельність прихильників, а через здатність нав’язувати гострі теми та змушувати більших гравців реагувати.
Для політичного руху така здатність може бути важливішою за разовий результат опитувань. Якщо Ванначчі вдається пов’язати побутове занепокоєння цінами з критикою допомоги Україні, він отримує спосіб відмежуватися від урядової коаліції та водночас боротися за ту саму частину правого спектра. Але той самий крок посилює конкуренцію з іншими політиками, зокрема з Де Лукою, і не гарантує перетворення публічності на стабільну підтримку.
Чи стане лозунг постійною лінією
Для Мелоні виклик полягає у необхідності одночасно захищати підтримку України, курс на зменшення енергетичної залежності від Росії та враховувати занепокоєння щодо вартості й доступності пального. Якщо уряд не пояснюватиме соціальні наслідки енергетичної політики, його опоненти зможуть і надалі подавати стратегічний вибір як безпосередню економічну втрату для громадян.
Для руху Ванначчі випробування інше: перетворити пікет на тривалу політичну пропозицію. Заклик до російського палива може на короткий час привернути увагу й об’єднати різні види невдоволення. Але його довгостроковий вплив залежатиме від того, чи стане він сталою позицією руху, а не лише способом повернутися в центр політичної дискусії.
Від цього залежить і масштаб наслідків для італійської політики. Якщо лозунг закріпиться, суперечка про енергетичну залежність Росії дедалі частіше використовуватиметься у внутрішній боротьбі навколо України, європейської безпеки та майбутнього правого табору.
