Щоденник протистояння українців ворогу: в Одесі відомі літератори презентували антологію «Воєнний стан»

0
127

Протягом 3-5 листопада в Одесі проходили Поетичні читання «Meridian Odesa», участь у яких взяли відомі українські літератори. Одна із заключних подій заходу стала презентація антології «Воєнний стан» за участі Артема Чеха, Григорія Семенчука та Ірини Цілик. Журналістка 048.ua відвідала захід у неділю, 5 листопада. Презентацію розпочала директорка Meridian Czernowitz і головна редакторка однойменного видавництва Євгенія Лопата. Вона розповіла, що книга «Воєнний стан» складається із п’ятидесяти текстів українських інтелектуалів. Це і культурні менеджери, очільники Українського Інституту, Книжкового Арсеналу, журналісти. До прикладу, Віталій Портніков, Пітер Залмаєв, Мирослава Барчук, а також волонтери та відомі літератори, серед яких Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Григорій Семенчук, Ірина Цілик. В антології є й історії письменників, які стали до лав ЗСУ. Ці 50 авторів та авторок писали свої спостереження у вигляді есеїв. За словами директорки Meridian Czernowitz, конкретної теми їм не пропонували, проте, оскільки книжка писалася рівно рік тому, очевидно, що центральною темою стала війна та персональний досвід авторів. Антологія є щоденником першого року протистояння українців ворогу. Обкладинкою книги «Воєнний стан» стала робота Матвія Вайсберга, яка має назву «Янгол ЗСУ». Коли одному з авторів антології Григорію Семенчуку запропонували написати текст для книги, він залюбки погодився. «Я був тоді за кордоном з різними проєктами , але потім задумався: «а що ж я буду писати?». За три тижні, поки був за кордоном, багато спілкувався із журналістами, це і лягло в основу мого тексту», — розповідає Семенчук. Письменник назвав свій есей «Пояснюючи реальність». «Попри те, що і надалі залишається багато емпатії для України, ми повинні постійно пояснювати цю реальність знову і знову, бо вона змінюється», — коментує назву автор. Григорій Семенчук зачитав свій текст із книги «Воєнний стан». Наводимо уривок: «Німецька журналістка запитує, як особисто мене торкнулася війна. Я не знаю, з чого почати. Стільки злості, болю, відчаю і водночас — любові, надії й гордості за свою країну я ще не переживав у жоден із періодів свого життя. Про що їй розповісти? Може, про забави сусідських дітей у холодному бомбосховищі під глухі звуки роботи ППО? Може, про сльози евакуйованої багатодітної матері із Запорізької області, яка шукає щось на вулиці Городоцькій о 7-й ранку у Львові? Про потемнілі обличчя моїх друзів, які везуть родини до кордону, аби відправити їх у довгу дорогу в невідоме? Можливо, варто розповісти історію моєї подруги, чий син загинув у бою на Харківщині? Чи котрусь з історій мого хорошого приятеля, який був поранений на Донбасі? Чи, може, почати свій монолог з імені мого однокласника, яке я побачив у списку полонених оборонців «Азовсталі». Мені є з чого почати, але, на жаль, немає чим закінчити. Моя співрозмовниця виглядає шокованою. Мабуть, коли ти слідкуєш за війною лише в медіа, то все це здається якоюсь комп’ютерною грою, симуляцією реальності» Текст Ірини Цілик має назву «Раз, два, три». Він вчить нас тому, як зрозуміти інших. «Я написала його після чергової подорожі. Це був тур Німеччиною, ми тоді їздили різними містами. Повернувшись з нього, я міркувала про перетини з українцями, яких я дуже багато зустрічаю за кордоном. Часом ці зустрічі настільки пронизливі, і ти відчуваєш, стільки надломленості в людях, які поїхали, але зависли між світами, тому що вони ніби там, але всією душею вони досі тут. Іноді ці люди приходять на зустрічі з українськими митцями і їм ніби навіть не важливо, що ти говориш. Їм важливо чути оце «повітря», яке їм привезли з дому. Я писала цей есей про той тонкий лід, по якому ми всі ходимо. Українців багато що об’єднує, а от роз’єднує, на мою думку, різниця досвідів. Ми не здатні іноді хоч якось стати на місце іншої людини, поміряти на себе те, чого ми не проживали, поспівчувати. І, водночас, ми маємо стільки провини через те, що ми не знаємо, в які темні коловороти довелося зазирнути чи втрапити іншим людям», — пояснює Цілик. Авторка також зачитала свою роботу всім присутнім. Зал уважно слухав. «Вам не треба до України! — каже мені дуже категорично інший таксист в іншому європейському місті. — Ви ж мама з дитиною, залишайтеся в безпечній Європі!». Я миттєво закипаю, очі наливаються кров’ю, і вже підшуковую дошкульні слова, набираю глибше повітря, але — раз, два, три — поки пауза триває, таксист раптом продовжує свій монолог. Уже за мить я дізнаюся, що він — грузин, а його родина воює в Україні проти Росії. «Я б теж там зараз був, але я останній носій нашого прізвища», — так тяжко зітхає. Його брат загинув в Україні, захищаючи мій дім. «Можна вас обійняти?» — кажу я. Як добре, що я порахувала до трьох. Ми всі нічого одне про одного насправді не знаємо», — так звучить уривок з тексту Ірини Цілик для збірки «Воєнний стан». Текст Артема Чеха – письменника та військовослужбовця ЗСУ — називається «Музика для солдата». Він розповів, що писав есей у жовтні минулого року. Тоді Артем Чех ніс службу у лісі, там і працював над текстом. «Якби я писав його у листопаді, або вересні, це був би зовсім інший текст. Він був би не про музику. У війську щотижня змінюється все навколо тебе. Все втрачає актуальність дуже швидко. І тоді, саме у жовтні, мені була важлива ця музика, я з нею постійно жив», — пояснив автор. І також виразно прочитав «Музику для солдата»: «Коли почалося, мій мозок викреслив зі списку своїх потреб пізнання та чуттєвість. На передній план вийшли інстинкти.Зацепенінняя, страх і пригнічення маніакально переслідували мене в перші тижні великої війни. Прослуховування музики здавалося святотатством. Хіба можна в ці дикі дні слухати музику. А головне – який у цьому сенс, якщо завтра ми всі загинемо на полі бою або в катівнях? Та минув час, механізми, що відповідають за баланс повноцінного життя, почали відновлюватися, і музика знову посіла важливе місце в моєму житті. Одне з чільних. Коли горить і болить зсередини, коли хочеться кричати або наглухо замуруватися у стіну відлюдності, я слухаю музику». Слухачі підтримали письменників гучними оваціями. Відчувалося, що усім присутнім дуже відгукувалося те, про що писали у книзі «Воєнний стан». Директорка Meridian Czernowitz Євгенія Лопата подякувала ЗСУ за можливість читати українську літературу українською мовою у нашій вільній Одесі. Джерело: 048.ua