Фото: пресслужба
У Національному художньому музеї України 27 березня відкриється виставка “Анатолій Лимарєв. Сонцесхід”, присвячена творчості українського художника, представника неофіційного мистецтва Анатолія Лимарєва, яка триватиме до 21 червня 2026 року, повідомляє пресслужба музею.
“Мрія Анатолія Лимарєва про велику виставку своїх творів у Національному художньому музеї здійснюється лише зараз, через 40 років після смерті митця, оскільки за життя він не здобув належного визнання”, — йдеться в повідомленні.
Як зазначається, у п’яти залах музею представлено близько 100 творів живопису й графіки, а також архівні світлини, виконані самим Анатолієм Лимарєвим та його дружиною Світланою Лимарєвою.
У музеї наголошують, що виставка концептуально окреслює магістральні вектори творчості художника. Уродженець Донеччини, Лимарєв щоліта повертався з Києва до рідної Амвросіївки в пошуках особливого південного світла, а глибока любов до цієї землі зробила її одним із головних образів його мистецтва.
Три зали експозиції присвячені землі та людям Донеччини. Окремі блоки виставки представляють портрети родини й друзів художника, автопортрети, а також роботи з шевченківського циклу, в яких образ поета постає як альтер его самого Лимарєва.
Окремою складовою проєкту стала мультимедійна інсталяція, яку створили художник Вітя Кравець і композитор Олексій Шмурак. Архітектуру експозиції розробив Олександр Бурлака, дизайн — Дар’я Подольцева.
За інформацією музею, діалог фотографії та живопису в просторі виставки формує особливу лінію напруги: світлини постають як фрагменти минулого, тоді як живопис акумулює час і продовжує тривання миті. У цьому поєднанні Донеччина постає головним героєм оповіді — як ландшафт пам’яті, снів і втрат.
Кураторську групу виставки сформували Олена Грозовська, Михайло Кулівник і Катерина Лісова. Менеджмент проєкту забезпечили Оксана Баршинова та Людмила Назарко.
Анатолій Лимарєв (1929-1985) — український художник, представник неофіційного мистецтва, відомий як майстер кольору та світла. За життя його роботи не здобули належного визнання, оскільки радянські художні ради відкидали його живопис як надто сміливий і невідповідний тогочасним канонам.
