Поліцейський загинув за незалежність українського народу та держави під час виконання бойового завдання на Миколаївщині. Його серце перестало битися на 48 році життя.
Про це повідомили у поліції.
Сьогодні біля поховання Сергія зібралися друзі та колеги. Згадували, яким він був серйозним, відповідальним, завзятим, надійним. На обличчях і посмішки, і сльози одночасно.
Нижче про життя Сергія та давні спогади про нього колег.
Сергій Кузьмінов народився у Харкові в сім’ї військовослужбовця. Тато загинув, коли йому було всього вісім років. Після того сім’я Сергія – мама, він та старший на чотири роки брат – переїхала до Одеси. Там хлопець закінчив школу, верстатобудівний технікум та інститут Сухопутних військ.
Сергій пішов шляхом батька і склав присягу на вірність державі та українському народові, багато років прослуживши в лавах Збройних Сил України, дослужився до капітана в службі ракетно-артилерійського озброєння. Виконував миротворчу місію у складі Українського миротворчого контингенту багатонаціональних сил зі створення умов стабільності та безпеки в Косово. Охороняв кордони Батьківщини у складі Державної прикордонної служби України. Останні роки життя віддав служінню країні та людям у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм» Головного управління Національної поліції в Одеській області.
«Сергій у 2019 році прийшов до батальйону, спочатку на посаду вільного найму – діловода, потім перейшов на посаду за спеціальністю інженера ІІ категорії відділення логістики, матеріально-технічного забезпечення та зв’язку, чекав на проведення конкурсу, щоб знову стати офіцером. Його мрія здійснилася у квітні 2022 року, чим він дуже пишався. Сергій поважав і прискіпливо ставився до форменого одягу, все в нього мало бути завжди чистим, охайно випрасуваним, акуратно складеним. Дуже любив порядок і вимагав від усіх ретельно ставитися до своїх завдань. Знав багато видів зброї, добре розбирався в ній, захоплювався фотографією, йшов у ногу з сучасними технологіями. Коли з’явилася можливість опанувати керування квадрокоптерами, він першим пішов навчатися, не міг натішитись, залишився у захваті від процесу. У побуті Сергій був скромним, мав невелику кількість друзів, але завжди залишався товариським, брав участь у заходах колективу», — так згадує про поліцейського підполковник поліції Олена Козаченко, колишній співробітник кадрового забезпечення батальйону «ШТОРМ».
Сергій дуже цінував дружбу з командиром батальйону Анатолієм Будзаром, яка тривала з армії, та братом Едуардом. Обидва були підтримкою.
«Із Сергієм Кузьміновим ми познайомилися ще в 1998 році, коли проходили службу в 6-й окремій аеромобільній бригаді, яка зараз 80-та окрема десантно-штурмова бригада Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Він обіймав посаду помічника начальника служби озброєння. Коли формувався український контингент у Косово, Сергій убув туди начальником служби озброєння. В 2009 році ми з ним пішли на заслужений відпочинок за вислугою років. Час від часу зустрічалися, приїздили один до одного в гості, а з початком війни в Україні в 2014 році повернулися на службу – я пішов в спецпідрозділ «ШТОРМ» Головного управління Національної поліції в Одеській області, а Сергій влаштувався в війська Державної прикордонної служби України. В 2018 році я запропонував йому піти до нас. У підрозділі «ШТОРМ» Сергій Кузьмінов відповідав за зв’язок, засоби відеофіксації, надавав допомогу при проведенні занять з вогневої підготовки, топографії. Неодноразово відряджався в зону проведення Операції об’єднаних сил для налагодження засобів зв’язку та обладнання блокпостів. Успішно здійснював польоти дронами для виявлення позицій ворога, проводив заняття з особовим складом з підготовки мінометів та ведення стрільб з них. Відповідав за забезпечення стійкого, надійного зв’язку з вищими штабами та керівництвом, а також між підрозділами батальйону», — згадує колишній комбат «ШТОРМ» Анатолій Будзар.
У 2022 році, коли гостро постала необхідність боронити Україну від загарбників, Кузьмінов Сергій Михайлович зарахувався до зведеного батальйону Національної поліції України «Цунамі» і пішов виконувати свій військовий обов’язок.
«Нарешті я на своєму місці», – писав мені Сергій з передової. Я просила його берегти себе. Він завжди кидався в бій за нашу Україну, був готовий всім допомогти, нікому ніколи не відмовляв. Доброю, хорошою людиною він залишився в моїй пам’яті», — сказала подруга Сергія з Болградського районного відділу поліції Сніжана Баєва.
З рідних у загиблого залишився лише брат, який нині боронить Батьківщину у складі Національної гвардії України.
Джерело: 048.ua
