В Одеській області є багато сіл та містечок, які заслуговують бути на туристичній мапі, бо про них є що розповісти і в них є що показати. Сьогодні ми поділимося з вами короткою історією міста з червоної цегли, в якому знаходиться одна з найгарніших шкіл нашої області. А ще це місто відвідували багато відомих історичних постатей. Наприклад, український богатир Іван Піддубний жив тут деякий час та навіть був одним із засновників першої секції з вільною боротьби. Ананьїв: коротка історія становлення міста У вересні 2023 року Ананьїву виповнилося 270 років, це означає, що маленьке містечко на півночі Одещини старше на 41 рік за обласний центр. Але, як і Одеса, місто має значно давнішу історію. Так, Почесний громадянин Ананьїва Борис Робул писав, що «Ананьїв бере свій початок з постійного римського військового табору, який розгорнув на річці Фос (Тилігул) підрозділ Першого Італійського легіону в 207 році нашої ери». За його словами, це підтверджують речові докази, які залишили римляни на території, де стоїть місто. Наприклад, на берегах Тилігулу було знайдено золоті чеканки Юлія Цезаря та срібні Олександра Македонського, а це монети античних часів. Втім, найпопулярнішою версією заснування міста є легенда про козака Ананія. Місцевість, де стоїть сучасне місто, бачила людей часів трипільської культури, кимерійців, скіфів і сарматів. Ці степи бачили і набіги вояків Кримського ханства та багато інших історичних подій. Згодом у такій цікавій концентрацією локальних історичних подій місцевості, у 1753 році, виникло невелике поселення Анань, яке за легендою заснував запорізький козак Ананій, який у Січі отримав прізвисько Безпальком — за відрубаний у бою палець, через що воїн і змінив шаблю на рало. А місцевість для поселення обрав таку, щоб вирізнялася багатством земель та поряд протікала річка. Сучасну назву місто отримало у 1834 році. Невдовзі Ананьїв отримав статус повітового міста Херсонської губернії. З’явився і герб, на якому трійко лелек стоять у золотих гніздах. У 1839 році в Ананьєві з’явився суд та поліцейське управління. Середина ХІХ та початок ХХ століття стали періодом розквіту повітового міста. Економічний потенціал Ананьїва приваблював окрім підприємливих українців ще й євреїв, французів, німців, англійців, греків та інших. Місто почало активно забудовуватися за кошт землевласників, підприємців та іноземних торговців. На вулицях почали з’являтися дощаті тротуари, можна було побачити металеві огорожі. Економічний розвиток сприяв і зростанню кількості промислових робітників, ремісників, а також інтелігенції, зокрема інженерів та техніків, яких запрошували на роботу власники підприємств. Також у місті з’явилося більше викладачів, які трудилися у двох гімназіях та інших навчальних закладах. Сприятливі економічні умови вплинули й на архітектуру міста. Багато історичних будівель з червоної цегли були втіленням задумів архітекторів Корфа, Харченка і Коняхіна. Наприклад, роботи Віктора Корфа, який обіймав в місті посаду молодшого інженера Херсонського губернського правління, збереглися у вигляді будівлі жіночої гімназії (нині будівля лікарні), музею, міської ради. Якщо говорити про архітектуру Ананьїва, не можна не згадати будівлю нинішньої ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія №1, яка була відкрита у 1876 році як чоловіча гімназія. Авторами проекту були архітектори Харченко і Харламов. Окремо також варто згадати про Будинок культури, Технікум, будівлю колишньої стоматології, будинок глави Ананьївського повітового земства, собор Олександра Невського. А ще неможливо не згадати про готелі «Лондон», «Брістоль» і «Париж», які розташовувалися вздовж вулиці, яка тоді носила назву Мільйонна, а нині відома як Незалежності. В будівлях готелів сьогодні знаходяться поліцейський відділок, багатоквартирний будинок і дитячий садок відповідно. Загалом в місті налічується близько 30 пам'яток архітектури місцевого значення. Майже всі історичні будівлі в Ананьєві, які збереглися до нашого часу, збудовані з червоної цегли. А все тому що у ХІХ столітті тут з’явився цегельний завод, який забезпечував цеглою ще й інші міста, навіть за межами Херсонської губернії. Взагалі, на кінець століття в Ананьєві працювали 20 напівкустарних підприємств з переробки сільськогосподарської сировини і навіть була фабрика шипучих вин, Бессарабсько-Таврійський банк, пошта, телеграф. Усупереч безлічі історичних подій в масштабах імперії, які могли б поставити крапку на розвитку міста, Ананьїв продовжував жити заможно. Але після революції 1917 року й у перші радянські десятиліття місто дещо втратило своє значення. Цікаво, що у квітні 1920 року 60 мешканців Ананьїва повстали проти більшовицького свавілля і скинули в місті владу комуністів. Їм на допомогу тоді прийшли частини армії УНР, які проходили цими місцями у Першому зимовому поході. Але згодом комуністи повернулися у місто. Зазначимо, що у 2018 році на вшанування героїв Ананьївського повстання, благодійний фонд "Героїка" побудував в місті меморіал воїнам Армії УНР. У 1923 році за населеним пунктом ґрунтовно закріпився статус райцентру. Цьому сприяло скасування губернсько-повітового адміністративного устрою. Початок періоду колективізації на Ананьївщині проходив складно. Головним видом діяльності в районі стало сільське господарство. Було утворено 13 колгоспів. Людські ресурси почали «перетікати» у села. У зміцнені новоутворених колгоспів велику роль відіграла Ананьївська МТС (машинно-тракторна станція), створена в 1929 році. У 1932-33 роках, коли більшовики штучно організували Голодомор, Ананьївський район зазнав великих людських втрат, про що свідчать данні Інституту національної пам'яті. До початку Другої світової війни Ананьївщина встигла оговтатися від мору голодом. Місто поступово почало повертатися до життя. Працювали цегельний, спиртовий і маслоробний заводи, 8 промислових артілей. Навіть почалося будівництво водопроводу. Діяв радіовузол. Було відкрито 2 середні школи, на базі педагогічних курсів було організовано школу, яка готувала вчителів початкових класів. Також працював технікум механізації сільського господарства. З початком війни чоловіки пішли на фронт, а жінки й підлітки копали протитанкові рови. Був сформований винищувальний батальйон. У серпні 1941 року почалася чергова погана сторінка міста — в нього увійшли нацистські окупанти. У місті почався масовий терор та жорстока розправа над єврейським населенням. За різними оцінками було страчено біля 5000 людей. Найстрашніша кривава бійня сталася, коли окупанти сказали євреям, що ведуть їх на залізничну станцію в селі Жеребкове, що в 15 кілометрах від міста, але в результаті розстріляли людей на півшляху. У березні 1944 року Ананьїв було звільнено від німецьких загарбників. А у 1945-1947 роках в місті відновили роботу цегельний та маслозавод, 8 промартілей, об'єднані в райхарчокомбінат. Відкрилися освітні заклади та дитяча районна бібліотека ім. А. Гайдара. Першою директоркою бібліотеки була Л. Казакова. На момент відкриття фонд бібліотеки складав 1020 примірників (зараз фонд бібліотеки налічує 28 000 книг). У 1948 році розпочалося будівництво одного з мостів через річку Тилігул та введено в експлуатацію другу чергу електростанції. У 1958 році в Ананьєві відкрили літній кінотеатр. А в наступному році в місті з’явилася музична школа з двома філіями у великих сусідніх селах. У 1965 році введено в експлуатацію хлібозавод потужністю випічки 35 тонн хліба на добу (він проіснував до 2023 року, але через ряд причин був закритий. На момент закриття знаходився у приватній власності). Значного розвитку в місті набула державна та кооперативна торгівля. На той момент діяло 60 торговельних закладів, зокрема 24 магазини та 15 підприємств громадського харчування. Почали функціонувати 3-поверховий універмаг та ресторан «Супутник». У 1966 році було відкрито консервний завод. Поступово нарощувався асортимент та обсяги виробництва, які дозволили в середині 70-х років освоювати заводу понад 70 видів овочевої, фруктової, м'ясної та м'ясорослинної продукції, яка розходилася по всіх республік колишнього СРСР. А також продукція експортувалася у Німеччину і Голландію. У 1973 році в місті відкрився будинок побуту «Райдуга». Словом, місто остаточно оговталося від перших десятиліть радянського терору і Другої світової війни, не дивлячись на віддаленість від залізничних станцій та доріг державного значення, які у всі часи були основою міцної і ростучої економіки. У 1985 році в місті відкрили автовокзал. А далі для Ананьїва, як і для всієї України, настали важкі часи. Почалися «лихі 90-ті». Але навіть у ці роки місто продовжувало жити: будувалися п’ятиповерхівки; на початку 1991 року на Ананьївщині започаткували відродження козацтва; восени того ж року у світ вийшов пілотний номер інформаційного тижневика «Ананьїв вечірній». У 1992 році районна лікарня отримала медичне обладнання на суму в 1.5 мільйони карбованців: новітній (на той час) рентгенівський апарат, апарат ультразвукової діагностики (УЗІ), апарат ампліпульс для фізіопроцедур, апарат лазерної акупунктури, діагностичний апарат при очних захворюваннях. Того ж року в місті, на 7-й сотні, встановили та освятили великий хрест на честь 500-річчя українського козацтва. На ньому напис: «Козацької слави навік не забути». Також у 1992 році було видано перший випуск літературно-художнього альманаху «Всі таланти Ананьїва», а у зв'язку зі зміною суспільно-політичного устрою та здобуття Україною незалежності, рішенням районної ради газету «Радянське село» перейменували на "Вісті Ананьївщини" (на сьогоднішній день газета втратила свій авторитет та фактично перестала існувати). Надважким став 1993 рік, коли рівень росту індексу цін сягнув 10 256%. Ціни на ринку на вересень 1993 року: кілограм м’яса – 20 тисяч карбованців, кілограм сала – 16 тисяч карбованців, кілограм вершкового масла – 15 тисяч карбованців, кілограм сметани – 4 тисяч карбованців, кілограм сиру – 2,5 – 3 тисячи карбованців, кілограм баклажанів – 3 тисячі карбованців, кілограм солодкого перцю – 2,5 тисячі карбованців, відро картоплі – 6 тисяч карбованців. У 1994 році в місто провели природний газ. Першими газифікували дві п’ятиповерхівки неподалік місцевого ринку. Сьогодні газифікований майже кожен будинок у місті, включно з приватним сектором. 26 липня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів України за №878, місто Ананьїв Одеської області було занесено до списку історичних населених пунктів України. В ті роки місто потрохи відходило від важких 90-х. Культурний та економічний розвиток почав свій новий виток. На жаль, місту далеко не завжди щастило з управлінцями, тому розвиток лягав на плечі місцевих підприємців та звичайних городян. На 1 вересня 2008 року в Ананьєві було зареєстровано 59 місцевих осередків політичних партій і 25 громадських об'єднань, що вказує на те, що ананьївці — активні учасники політичного життя країни й регіону. Про це говорить також той факт, що місцеві жителі були учасниками обох Майданів. Взагалі, у місті завжди була доволі сильна демократична та проєвропейська позиція. Окремо варто зазначити, що Ананьїв – доволі спортивне місто. Ананьївських самбістів добре знають, наприклад, у Німеччині. А жіноча футбольна команда «Мрія-2006» у 2023 році на змаганнях з пляжного футболу в Італії виграла Кубок чемпіонів світу, обігравши бразильську команду «Sao Pedro». Сьогодні місто, в більшій мірі через війну, знов переживає не найкращі свої часи, але навіть в таких умовах продовжує потроху розвиватися. Зокрема, це стосується інфраструктури. Сподіваємося, що даний матеріал дещо вплини на туристичну привабливість Ананьїва, бо потенціал у нього велечезний. Ананьїв і відомі люди У 1920 році в Ананєїві оселився Іван Піддубний. Він приїхав сюди на запрошення одного з основоположників самбо Івана Солоневича, який знав, що український богатир у ті роки бідував в Одесі після того, як його дружина прихопила золоті нагороди і втекла з коханцем. На Ананьївщині атлети організували «бродячий цирк» і заробляли, гастролюючи навколишніми селами. Згодом вони відкрили у місті спортивну секцію, де викладали боротьбу і важку атлетику. На початку ХХ століття до міста завітав відомий оперний та камерний співак Федір Шаляпін. Тоді він оселився в готелі «Лондон», будівля якого збереглася, але наразі фасад спотворено плиткою, яка з’явилася на ньому у радянські часи. Найцікавіше, що зберігся балкон, на якому Шаляпін організував імпровізований концерт, на який по теперішній вулиці Незалежності (у ті часи мала назву Мільйонна) зібралися місцеві жителі. Щось подібне сьогодні ми можемо побачити в Одесі на «Книжці», де на одному з балконів в будинку по Олександрівському проспекту влаштовують концерти. У 1920 році в Одному з будинків, який розташований на самому початку теперішньої вулиці Незалежності, своє весілля гуляв Григорій Котовський. Це спірна історична особистість. Котовський був злочинцем, який став героєм Громадянської війни в росії. Цікаво, що він був застрелений у 1925 році. Це дозволяє провести певну паралель з покійним Євгеном Пригожином, який був власником ПВК «Вагнер». Нагадаємо, що разом з російською армією ця приватна військова компанія тероризувала Україну протягом майже 9 років, поки рашисти самі ж не ліквідували Пригожина, видавши його смерть та всього керівного складу ПВК «Вагнер» за нещасний випадок. Також були в Ананьєві письменники Максим Горький та Олександр Пушкін, які сьогодні стали в Україні теж спірними історичними постатями. Але серед гостей міста, за не підтвердженими документально свідченнями, була і ключова для нашої культури людина – Лариса Косач-Квітка (Леся Українка). З її біографії добре відомо, що вона з дитинства важко хворіла і регулярно відвідувала Одесу для лікування. А в Ананьєві у неї був прихильник – вчитель словесності Михайло Меделович, який трудився у чоловічій гімназії. За свідченнями двох його учнів, Лариса Косач-Квітка бувала у нього в гостях. У 2004 році в місто завітав колишній президент України Віктор Ющенко. А у 2012 році, напередодні виборів до Верховної Ради Ананьїв відвідав та виступив з промовою на мітингу своїх ананьївських прихильників, лідер партії «Удар», всесвітньо відомий боксер та політичний діяч – Віталій Кличко. Ще довго можна згадувати імена відомих культурних, політичних, спортивних та інших діячів, які були гостями міста. Але потрібно зазначити, що й сам Ананьїв – батьківщина багатьох видатних людей. Наприклад, тут народилися: українські композитори Вілінський Микола Миколайович (1888-1956) та Ніщинський Петро Іванович (1832 -1896); артистка балету Мелашунас-Ферро Валерія Мартинівна (1925-1996); дослідник історії України Нємченко Віктор Миколайович (1917-1981); художник-пейзажист і майстер батального жанру, учень І.Шишкіна та А. Куїнджі Столиця Євген Іванович (1870-1929); український картограф та геодезист, кандидат технічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Харченко Андрій Семенович (1908-1985) та багато інших. Також зазначимо, що з початку війни у 2014 році багато жителів Ананьївщини зі зброєю в руках стали на захист України від варварської росії. На жаль, багато воїнів повернулися додому на щиті. Вічна слава Героям! У статті використана інформація з матеріалу «Історичний календар Ананьєва» від Одеського художнього музею. В ньому ширше розкрита історія міста. Також там можна знайти більше архівних фото. Джерело: 048.ua
