Сукупність поточних і ретроспективних за майже 20 років даних свідчить, що рішення влади РФ у бюджетній, тарифній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах складаються в цілісну картину і є свідомим довгостроковим вибором, зробленим 15-20 років тому, а припинення війни в Україні та нормалізація відносин із Заходом не входять у плани влади РФ, повідомляється на сайті Київського Безпекового Форуму (КБФ) в четвер.
"Якби йшлося про тимчасові економічні заходи, були б сигнали готовності до їх коригування, але наявні сигнали, навпаки, свідчать про поглиблення нинішнього курсу на протистояння. Оборонні витрати РФ: двадцятирічний тренд свідчить про тривалу ретельну підготовку до воєн", – зазначив економічний радник КБФ В'ячеслав Бутко, додавши, що частка оборонних витрат у ВВП РФ перебуває на постійно зростаючій траєкторії ще з початку 2010-х років.
Він наголосив, що це зростання відбувалося в умовах, коли ціна нафти спочатку трималася вище за $100/бар., а потім різко впала до $52-55/бар. у 2015-16 рр., таким чином пріоритетність фінансування ВПК не переглядалася ні за високих, ні за низьких нафтових доходів бюджету РФ.
Бутко зазначає, що у 2017-20 рр. уряд РФ намагався обмежити зростання тарифів рівнем нижче інфляції, але з 2022 року від цього відмовився, і трирічний прогноз Мінекономрозвитку РФ на 2027-29 рр. закладає перевищення темпів індексації тарифів над цільовим рівнем інфляції, що характерно для середньострокового сталого вибору.
"Використання регульованих тарифів для перекачування ресурсів від населення й цивільних секторів економіки до інфраструктурних монополій – багаторічна практика. Є сенс вважати, що інфраструктурні монополії використовуються РФ для фінансування військових витрат", – зазначає економічний радник КБФ.
Він також вказує, що теза про довгостроковий вибір підтверджується еволюцією політики РФ: поворот від інтеграції на західні ринки до моделі "економічної фортеці" готувався задовго до 2022 року через послідовне накопичення резервів, зниження зовнішнього боргу, купівлю золота в резерви. "Міжнародні резерви Росії стійко зростали протягом майже двох десятиліть… Ця політика, активно впроваджувана після кризи 2008-2009 рр., мала на меті створення "подушки безпеки", яку неможливо знерухомити і яка є ліквідною. Після початку повномасштабної війни проти України вона використовується для фінансування бюджетного дефіциту та компенсації санкційного тиску. Факт її створення задовго до початку війни свідчить про довгостроковий характер стратегії РФ", – йдеться в повідомленні.
При цьому паралельно з накопиченням резервів зовнішній борг РФ послідовно скорочувався. В результаті російська фінансова система значною мірою ізольована від зовнішніх шоків, що є результатом рішень влади РФ, прийнятих за багато років до початку повномасштабного вторгнення в Україну. "Такий низький рівень боргу за таких високих оборонних витрат – комбінація, яка вказує на вибір владою РФ моделі, за якої ВПК та пов'язані сектори фінансуються не за рахунок запозичень, а за рахунок перерозподілу поточних доходів через тарифи та бюджетний імпульс. Водночас низький борг залишає боргове фінансування як потенційно резервне", – вказує Бутко.
Економічний радник КБФ вказує, що частка нафтогазових доходів у бюджеті РФ знизилася з 45% у 2000 р. до 27% у 2025 р., але це зниження не супроводжувалося диверсифікацією товарної структури експорту, яка залишається стабільно сировинною протягом двох з половиною десятиліть. Зокрема у2025 р. частка паливно-енергетичних товарів у вартісному обсязі експорту становила 54%.
"Росія відтворює модель сировинного експортера, перерозподіляючи ренту на користь пріоритетних напрямів – ВПК, державних інфраструктурних проєктів, соцпідтримки електорату Путіна. "Поворот на Схід"виглядає не як вимушений маневр, а як логічне продовження курсу на закріплення ролі постачальника сировини та енергоресурсів, але тепер не на європейські, а на азійські ринки. Переорієнтація російських енергопотоків у східному напрямку була елементом стратегічного курсу, основи якого закладалися задовго до початку повномасштабної війни, а не оперативною реакцією на закриття європейського ринку", – констатує він.
Бутко робить висновок, що РФ –два з половиною десятиліття нарощувала резерви й скорочувала зовнішній борг, одночасно збільшувала частку оборонних витрат у ВВП й підтримувала випереджальне зростання тарифів інфраструктурних монополій, тим самим створюючи у них додатковий фінансовий ресурс для використання, у тому числі на військові потреби. Усі три процеси були і є елементами єдиної стратегії. Він зазначає, що такий довгостроковий вибір має свою ціну, але є запланованою платою за проведення структурної трансформації економіки на користь війни та системного довгострокового протистояння з "колективним Заходом".
