Вересень 1924 року назавжди увійшов в історію Південної Бесарабії як час драматичних подій, що розгорнулися навколо невеликого містечка Татарбунари в Одеській області. Лише кілька днів знадобилося, аби локальне невдоволення селян перетворилося на масштабний збройний виступ, який охопив десятки населених пунктів регіону.
Татарбунарське повстання стало одним із найвідоміших епізодів історії Буджака. У різні періоди його трактували як народну боротьбу проти румунської влади, спробу встановлення радянського режиму або приклад використання соціального невдоволення великими державами у власних геополітичних інтересах. Майже через століття після тих подій історики продовжують досліджувати їхні справжні причини та наслідки.
Бесарабія між двома світами: чому регіон опинився на межі
Після завершення Першої світової війни Бесарабія опинилася у центрі міжнародного протистояння. У 1918 році регіон перейшов під контроль Румунії, однак таке рішення визнавали далеко не всі. Українська Народна Республіка та уряд гетьмана Павла Скоропадського не погоджувалися з приєднанням Бесарабії до Румунії та вважали ці землі частиною українського історичного простору.
Для місцевого населення політичні суперечки великих держав мали цілком практичний вимір. Південна Бесарабія залишалася аграрним краєм, де більшість людей жили за рахунок землеробства. Реформи румунської влади не виправдали очікувань багатьох селян, а економічні труднощі лише посилювали соціальне напруження.
Особливо складним став початок 1920-х років. Посушлива погода та неврожай призвели до нестачі продовольства, а податковий тиск викликав дедалі більше невдоволення серед селян.
Частина мешканців негативно сприймала процеси румунізації та обмеження використання рідної мови в публічному житті. Значну частину населення регіону становили:
- українці;
- болгари;
- молдовани;
- представники інших етнічних груп.
Водночас ситуацією активно цікавився Радянський Союз, який також не визнавав входження Бесарабії до складу Румунії. Радянське керівництво розглядало регіон як важливий стратегічний напрямок і шукало можливості для посилення свого впливу. Саме тому прикордонна територія поступово перетворювалася на арену боротьби спецслужб, агентів та політичних організацій.
За даними дослідників, протягом кількох років румунські служби безпеки регулярно фіксували проникнення через Дністер груп, пов’язаних із радянськими структурами. Вони займалися пропагандою, збором інформації та підготовкою мереж прихильників. Таким чином до 1924 року в регіоні сформувалося підґрунтя для масштабного конфлікту.
Історики сьогодні наголошують, що причини Татарбунарського повстання не можна пояснити лише одним фактором. Воно стало результатом поєднання соціальних проблем, економічної кризи, міждержавного протистояння та невирішених національних питань.
Три дні війни: як розгорталося Татарбунарське повстання
Перші тривожні сигнали пролунали ще 11 вересня 1924 року в селі Миколаївка. Після конфлікту між місцевими жителями та представниками влади відбувся напад на адміністративні установи. Було захоплено зброю, знищено документи, а ситуація швидко вийшла з-під контролю місцевої адміністрації.
Румунська влада відповіла арештами та введенням додаткових сил жандармерії. Проте ці дії не заспокоїли населення, а навпаки викликали нову хвилю обурення в навколишніх селах. Незадоволення поширювалося територією сучасних:
- Білолісся;
- Струмка;
- Нерушая;
- Плахтіївки.
Тим часом організатори виступу завершували підготовку до масштабної акції. Важливу роль у ній відігравали представники підпільних структур, пов’язаних із Комінтерном та радянськими спецслужбами.
У ніч із 15 на 16 вересня розпочалася головна фаза повстання. Кілька загонів одночасно атакували жандармські пости та адміністративні об’єкти в різних населених пунктах. Центром подій стали Татарбунари, які невдовзі опинилися під контролем повстанців.
Після захоплення містечка керівники виступу оголосили про створення так званої Молдавської радянської республіки у складі радянської України. Над адміністративними будівлями підняли червоні прапори, а місцевим жителям повідомили, що Червона армія вже нібито наближається для підтримки повстання.
Для багатьох селян така інформація стала потужним стимулом долучитися до виступу. У різних селах почали створюватися революційні комітети, загони самооборони та місцева міліція. Загальна кількість учасників повстання, за різними оцінками, сягнула близько 6 тисяч осіб.
Повстанці намагалися паралізувати роботу державних структур. Вони руйнували телефонні лінії, захоплювали адміністративні документи, звільняли арештованих та встановлювали власний контроль над окремими територіями. Здавалося, що рух стрімко набирає силу.
Однак розрахунок на швидке втручання Радянського Союзу виявився хибним. Червона армія не перейшла Дністер, а румунська влада почала масштабну військову операцію. Для придушення виступу було залучено регулярні війська, артилерію та навіть військові кораблі.
17 вересня біля станції Сарата відбулися одні з найважливіших сутичок. Повстанські загони зазнали серйозних втрат і були змушені відступати до Татарбунар. Вже 18 вересня повстання фактично втратило організований характер. Брак боєприпасів, великі втрати та відсутність зовнішньої підтримки змусили більшість учасників скласти зброю.
Усього за три дні масштабний виступ завершився поразкою. Проте найтрагічніші події були ще попереду.
Пам’ять, пропаганда та сучасний погляд: чому суперечки тривають досі
Після придушення повстання румунська влада розгорнула масштабну кампанію репресій. У селах Буджака відбувалися арешти, обшуки та допити, за різними оцінками, було затримано близько 1600 осіб, а кількість убитих та розстріляних сягнула кількох тисяч.
Міжнародний резонанс навколо подій виявився надзвичайно великим. На захист заарештованих виступили відомі інтелектуали та громадські діячі світу, серед яких були Альберт Ейнштейн, Теодор Драйзер, Ромен Роллан, Бернард Шоу та Томас Манн. Їхня позиція привернула увагу світової громадськості до подій у Бесарабії.
У 1925 році розпочався знаменитий "процес п’ятисот" — масштабний суд над учасниками повстання. Румунська влада прагнула довести, що виступ був організований радянськими агентами, тоді як захист наголошував на соціальних причинах бунту.
Після встановлення радянської влади в Бессарабії у 1940 році трактування подій кардинально змінилося. Татарбунарське повстання стало одним із центральних міфів радянської історичної політики, його подавали як героїчну боротьбу трудящих за возз’єднання з Радянським Союзом.
У містах і селах встановлювали пам’ятники, відкривали меморіальні комплекси, проводили урочисті заходи. Повстання активно висвітлювали в книгах, підручниках та художніх творах, саме тоді сформувався образ Татарбунарських подій як символу революційної боротьби.
У 1974 році до 50-річчя повстання було знято художній фільм "Гнів". Стрічка відтворювала події вересня 1924 року через драматичну історію двох братів, які опинилися по різні боки конфлікту. Для зйомок навіть створили спеціальні декорації старих Татарбунар поблизу Ізмаїла, оскільки історичне поселення давно змінило свій вигляд.
"Сучасні українські дослідники історії радянських спецслужб уважають, що Татарбунарське повстання – хрестоматійний приклад використання радянськими органами державної безпеки соціально-політичної нестабільності на прикордонних територіях держав-сусідів, зокрема Румунії, для реалізації тактики "малої війни", за допомогою якої радянське керівництво намагалося підтримувати "вогнище світової революції", подавати приклад "революційної війни за визволення пригноблених", відволікати зусилля суміжних держав на придушення інспірованих повстань та бунтів селян прикордонних із СРСР територій, таким чином дестабілізуючи там внутрішньополітичну ситуацію", — зазначають в Українському інституті національної памʼяті.
Сучасні науковці переважно погоджуються, що Татарбунарське повстання було водночас селянським виступом і результатом активної діяльності радянських структур. Реальне невдоволення місцевих жителів стало підґрунтям, яке використали зовнішні політичні сили для досягнення власних цілей.
Саме тому дискусії навколо цих подій не припиняються й сьогодні. Для одних це символ боротьби проти несправедливості, для інших — приклад політичної маніпуляції та втручання сусідньої держави у внутрішні справи регіону.
Читайте: Підземні ріки, скарби й фортеця: чому Татарбунари називають одним із наймістичніших міст в Одеській області, — ФОТО
Джерело: 048.ua
